Календар УПА. ЛИЦАР УПА, ЩО ПОПЕРЕДИВ РОСІЯН ПРО ІМПЕРІАЛІЗМ
21 червня 1921 року народився Осип Дяків-Горновий — крайовий провідник ОУН Львівщини, теоретик і організатор боротьби Української повстанської армії, заступник голови Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради.
Осип Дяків народився у с. Олесине на Тернопільщині. Освіту здобував у гімназії в м.Бережани, а згодом у Львівському університеті. Із юних літ став членом Організації українських націоналістів і активно включився у національно-визвольну боротьбу. Використовував псевдоніми — Горновий, Гончарук, Юріїв, Осипенко, Цвечек, Наум, Артем, 605, 147. У вересні 1940 року заарештований НКВС, до липня 1941 року перебував у Бердичівській тюрмі, звідки зумів втекти. У 1943–44 роках був членом Крайової екзекутиви юнацького крила ОУН(б), членом редколегії підпільних журналів «Юнак» і редактором журналу «Вісті». У 1945–48 роках Осип Дяків був членом головного осередку пропаганди при Проводі ОУН; від 1948 року – крайовий провідник ОУН Львівського краю; від 1949 року – член Проводу ОУН; від 1950 – член УГВР (заступник голови її Генерального секретаріату). Осип Дяків став лицарем Української повстанської армії, адже відзначений Срібним і Золотим Хрестами заслуги УПА. Загинув у сутичці зі спецгрупою Міністерства державної безпеки УРСР 28 листопада 1950 року поблизу с. Великополе Яворівського району на Львівщині.
Осип Дяків автор багатьох публіцистичних праць, зокрема «Яка філософія зобов’язує членів ОУН?», «На большевицькому ідеологічному фронті», «СССР — країна найжорстокішого гноблення народів і визиску», «Наше становище до російського народу», «Про свободу преси в СССР», «Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів» та інших.
У 1950 році в українському підпіллі вийшла праця Осипа Дяківа «Наше становище до російського народу».
*** Російський народ — наш безпосередній сусід, з ним у нас багато спільних інтересів, і співпраця наша може розвиватися дуже успішно, якщо буде вона будована не на імперіалістичних співвідношеннях, а на справжній дружбі і рівноправності. З прикрістю ми мусимо в цьому місці ствердити, що російський народ давав (і дає) з себе зробити знаряддя політики гноблення й експлуатації України в руках своїх імперіалістичних керівників.
*** В кожного народу є свої національні корисні прикмети й окремі здібності, але це ще ніяк не означає, що через це дана нація — вже «найвидатніша», чи щось у тому роді, нація у світі. Висування якоїсь однієї нації як найвидатнішої в світі — це расизм, і як такий заслуговує тільки засудження і таврування. Тому ми не признаємо за російським народом жодних «вищих якостей», які давали б російському народові право ставити себе як у теорії, так і в практиці у надрядне становище щодо інших, неросійських, народів («старший брат», «великий», «найвидатніша нація» і т.д.).
*** Російський народ не приймає жодної участі в керівництві державою, а про демократію хіба лиш мріяти може.
*** Не можна забувати, що коріння імперіалізму глибокі, що вони не тільки міцно сидять в імперіалістичних класах, але що ці коріння запускаються і в народну гущу. Треба пам'ятати, що російський народ віками привчався і сьогодні дальше привчається до гноблення інших народів, що він деморалізувався, а сьогодні деморалізується як ніколи дотепер своїми імперіалістичними кліками. А все це чейже не лишається без наслідків, все це власне створює найсприятливіший ґрунт для посіву імперіалізму в масах і до його закорінення в них.
*** Не можна легковажити також і того факту (бо і він сприяв імперіалізмові), що російський народ не жив ще на протязі своєї історії вільним життям, що він не знає смаку волі людини і громадських прав, що в Росії, як писав Герцен, ”равно не имеет ни пристрастия к равенству, ни емкости (підкр. Герцена) в свободе. Это так и ведет от аракчеєвского императорства к императорству пугачевскому“ (А. І. Герцен. ”Избранние философские сочинения“ ОГИЗ соцэкгиз 1940 г.). Ми можемо додати, що це власне привело і до сталінського імператорства.
*** Імперіалістом чи його лакеєм стає кожний росіянин, який схвалює і підтримує більшовицьку колоніально-експлуататорську політику в Україні, який грабує багатства України, який використовує працю українських працюючих мас, який їде в Україну, щоб колонізувати її, щоб зайняти коштом українців кращі посади, який поводиться в Україні по-колонізаторськи, як «старший брат», який відноситься до українського народу як до завойованого, підкореного.
*** Про вкоріненість імперіалізму нам треба пам'ятати не тільки сьогодні, коли ми боремося за знищення російського імперіалізму, але й тоді, коли цей імперіалізм буде знищений. Бо й тоді ще довго грозитиме небезпека повороту імперіалізму серед російського народу. І про все це повинні пам'ятати не тільки український і всі інші поневолені народи СРСР, але також і російський народ. Він мусить усвідомити собі, що російський імперіалізм є причиною і його важкого становища на протязі цілої його історії. Власне російський імперіалізм був і є причиною важкої нужди і відсталості російських працюючих мас, бо він спрямував і спрямовує всю народну енергію, працю і матеріальні багатства на загарбницькі війни і розкішне життя експлуататорських класів, а не на повний розвиток матеріального і духовного життя народу.
*** Доки російський народ не знищить своїх імперіалістів і не звільниться від імперіалістичних впливів, доти він ніколи не заживе як вільний народ, доти він буде приречений на рабське животіння серед жахливоої експлуатації, насильства і безправ'я, доти він і надалі лишиться єдиним народом у світі, який ніколи не жив бодай до деякої міри демократичним життям.
Повністю твір Осипа Дяківа можна прочитати ТУТ.
Скан автентичного документу можна подивитися на сайті ЦДВР.
Леся Бондарук,
Український інститут національної пам’яті
На першому фото Роман Шухевич і Осип Дяків
