Несподіваний ракурс. Щороку тисячі іноземців, які постійно проживають в Україні, стають громадянами нашої держави. Дехто з них наважився на такий крок завдяки коханню. Вже колишні громадяни Індії, Ефіопії, Китаю, Лівану, Нігерії та інших держав визнають: українки – найвродливіші жінки в світі!
«Коли вперше побачила негра, дуже злякалася...»
Знайомтесь – Елізабет або Ліза, як її називають друзі. Цій привітній, веселій дівчинці – сім років. Вона живе в Чернігові. Дуже добре навчається в школі: знає таблицю множення і читає книжки. Із задоволенням дивиться „дорослі” телесеріали та слухає пісні Ані Лорак і Вєрки Сердючки.
„Я надзвичайно люблю своїх маму й тата – за те, що вони мене створили, аби я до школи пішла, набиралася розуму, вчилася готувати... – говорить Елізабет. – Вони у мене – дуже добрі! Я їм допомагаю: мамі – борщ варити, а татові – манку готувати. У мене є друзі серед хлопчиків та дівчаток. До мене хлопчики добре ставляться і дівчатка також. Я мрію вирости і вдало вийти заміж. Хочу, щоб у мене було багато діточок – як мінімум, двоє...”
Ліза розповідає, що на день народження їй подарували чашечку, панчохи та різні яскраві наклейки. І хвилюється, щоб не проґавити чергову серію кінострічки про кохання на телеканалі «Україна». Каже: „Дуже життєвий фільм...”
А доки дівча дає інтерв’ю, над її зачіскою чаклує тітонька Марія. Зачіска, до речі, дуже незвична – заплітається не одна-дві, а багато косичок. Власне, так полюбляють ходити африканські модниці. Мама дівчинки – Аліна – українка, а тато – Рафаель – родом із Нігерії. Марія, сестра Аліни, мешкає неподалік, у сусідній квартирі, і заплітати Елізабет – її улюблене заняття.
„Відколи з’явилася племінниця у мене – Елізабет – я її постійно заплітаю, – каже Марія. – У неї волосся – красиве! Просто обожнюю цю дівчинку! Вона ж – така симпатюшечка маленька. А читає навіть краще за мене! Це – взагалі супер! Ця сім’я – дуже інтелігентна, приємна, жодних конфліктів не буває. Звісно, дружимо, всі свята відзначаємо разом”.
Рафаель і Аліна познайомилися в Києві. Обоє тоді навчалися в столиці. Аліна зізнається: ніколи навіть уявити не могла, що вийде заміж за громадянина далекої африканської країни.
„Коли я маленькою була і їхала у тролейбусі, зайшов темношкірий чоловік, – пригадує Аліна. – Ну, я кажу: „Дивись, мамо, чорт!” Він почув, посміхається: „Я – не чорт, а негр.” Та я вперто головою хитаю: „Ні, ти –чорт!” Він говорить: „Добре, я тебе морозивом пригощу, тільки скажи, що я – негр”. А я відповідаю: „Ні, ти – все одно чорт!”
А коли Аліна приїхала навчатися до столиці, трапився такий випадок: „Ми з подругою „спіймали” таксі. Сіли. Але поруч примостилися темношкірі студенти-африканці. Вони тільки встигли сказати, куди їдуть, як мене, наче вітром здуло – вилетіла з того авто, мов ошпарена, та й накивала п’ятами... Я дуже злякалася!”
Розповідаючи про ці дівочі страхи, Аліна не може втриматися від сміху. Посміхається і її коханий, ніжно обіймаючи свою дружину. „Рафаель – моя доля”, – переконана Аліна. Тому, коли вийшла заміж, не вагаючись, взяла прізвище чоловіка.
«У Нігерії можна мати навіть сімох дружин!»
Рафаель від своєї дружини – також у захваті: „Мені надзвичайно подобається Аліна. У неї – чудовий характер, прекрасна душа. А душа це – найголовніше, що є у людини. Аліна – дуже добра, чуйна. Я кохаю її!”
Мама Аліни вибір своєї доньки схвалює. У тещі і зятя – просто ідеальні стосунки. Коли прозвучало запитання про тещу, Рафаель навіть не одразу зрозумів про кого йдеться. Адже він називає її тільки мамою: „Вона – дуже хороша людина. Я для неї – як син, а вона для мене –як мама”.
Взагалі, на батьківщині Рафаеля, в Нігерії, чоловіки можуть мати не одну дружину. Держава у цей процес не втручається. Тож, якщо хтось здатний подбати одразу про п’ятьох чи навіть сімох дружин, – будь ласка! Але Рафаель – людина віруюча, християнин, тому живе за Божими заповідями. А в Біблії сказано, що дружина має бути лише одна. Все інше – перелюбство, тобто гріх. А грішити Рафаель не хоче. Він – щасливий, що має саме таку сім’ю. І на відміну від багатьох мужчин, на радість Аліні, не ділить хатні обов’язки на чоловічі й жіночі.
„Мій чоловік дуже смачно готує, – посміхається Аліна. – Завжди допомагає мені по господарству. Наприклад, коли я вдома відсутня, він усім займається. Коли його немає, я на кухні пораюсь. У нас – жодного поділу: оце, мовляв, твоя робота, а це – моя. Ні, Рафаель – не такий. Він уміє готувати буквально все! Особливо добре у нього виходить український борщ. Відверто кажучи, він не любить сало, але йому дуже смакують курка і борщ! Рафаель прибирає, пере, прасує, миє посуд... Безперечно, мені дуже поталанило з таким турботливим чоловіком. Не мужчина, а золото!”
Сім’я Рафаеля мешкає в трикімнатній квартирі на околиці Чернігова, яку свого часу отримала мама Аліни, пропрацювавши багато років на чернігівському підприємстві «Хімволокно». Аліна – приватний підприємець. Звісно, непросто, але жити можна; тим більше, коли коханий чоловік завжди готовий зрозуміти й підтримати свою дружину. А Рафаель влаштувався на роботу в Києві, займається торгівлею. Каже, усім задоволений, адже потрібно дорожити тим, що маєш!
«Почуваюся справжнім українцем!»
А ось постійно мешкати в столиці, принаймні поки що, Рафаель не прагне: Київ – надто галасливий. Натомість Чернігів – спокійне й затишне місто. Тому Рафаель гордо називає себе чернігівцем.
„Тут – добрі люди, – говорить він. – Мене жодного разу через колір шкіри у Чернігові ніхто не образив. Ставлення однакове: чи біла шкіра у людини, чи чорна. Та хоч зелена! Я ходжу куди хочу і ніякого дискомфорту тут не відчуваю”.
Батьки Рафаеля живуть у Нігерії. Він часто спілкується з ними по телефону. Каже: „Це – хороша країна. І люди там – доброзичливі. Але, заради дружини, зробив свій вибір”.
Як і всі жінки, Аліна любить квіти. Тому Рафаель дарує своїй коханій червоні троянди. А увечері вся сім’я сідає біля телевізора. Рафаелю дуже сподобався, зокрема, телесеріал „Не родись красивою”. Адже Неллі Уварова так зворушливо й душевно зіграла Катю Пушкарьову! Також він любить українські народні пісні. І, оскільки сам колись непогано грав у футбол, палко вболіває за українську збірну, а також провідні наші клуби – київське „Динамо” та донецький „Шахтар”, за які, до речі, не один рік доволі успішно виступали й легіонери з Нігерії. А ще у Рафаеля і Аліни є мрія: „Дуже хочеться другу дитину народити! Дівчинка у нас уже є, то тепер стараємося, щоб був хлопчик. Сподіваємося, незабаром Ліза залюбки няньчитиме братика!”
Елізабет вважає себе українкою. Її тато Рафаель ще не отримав нашого громадянства. Але вже не уявляє власного життя без Чернігова, який став для нього рідним.
„Так, я – нігерієць, – говорить він. – Але водночас почуваюся справжнім українцем. І дуже пишаюся цим!”
Сергій Дзюба
