Чому прикордонні області України втрачають фінансування з європейських програм транскордонного та територіального співробітництва?
Прикордонні регіони Україні мають додаткові можливості для підвищення соціально-економічного рівня життя населення завдяки використанню фінансової підтримки з програм транскордонного та територіального співробітництва Європейського Союзу. Однак 11 прикордонних областей України втрачають ці можливості, оскільки їх стратегії регіонального розвитку часто не відповідають положенням стратегічних документів національного рівня в частині транскордонного співробітництва, а окремі обласні стратегії взагалі не розглядають транскордонне співробітництво як інструмент місцевого розвитку. До таких висновків дійшли експерти Асоціації регіональних аналітичних центрів в дослідженні «Синергія програм транскордонного співробітництва та стратегій регіонального розвитку в Україні – вікно можливостей для прикордонних областей», презентованому 18 травня під час конференції «Регіональна політика в Україні: європейський вимір транскордонного співробітництва». Дослідження підготовлено за підтримки проекту «Громадська синергія», що фінансується Європейським Союзом та виконується Міжнародним фондом «Відродження».
Лідерами з повноти відображення положень документів національного рівня щодо транскордонного співробітництва у стратегіях регіонального розвитку є Львівська та Вінницька області. Незадовільний рівень продемонстрували Чернігівська, Київська та Рівненська області, тобто ті регіони, які вперше включені до програм транскордонного та територіального співробітництва. Загалом, чим більший досвід участі у програмах транскордонного співробітництва має регіон, тим більше уваги в стратегії приділяється питанням розвитку транскордонного співробітництва і тим вищим є ступінь відображення положень документів національного рівня. Експерти також вважають, що використання потенціалу програм територіального та транскордонного співробітництва ЄС для розвитку прикордонних областей України великою мірою залежить від активності представників місцевої влади у лобіюванні інтересів регіонів під час узгодження цих програм.
«Протягом останніх 10-15 років між прикордонними регіонами України та сусідніх держав виникла мережа горизонтальних зв’язків та контактів, котра забезпечує транскордонну взаємодію між окремим підприємствами та урядовими програмами, органами місцевої влади та недержавними організаціями. Загалом, регіони мають однакові інституційні засади розвитку транскордонного співробітництва, тому ключовим чинником використання його потенціалу можна назвати політичну волю та компетентність місцевої влади», – зазначив експерт проекту Юрій Вдовенко, представляючи основні результати дослідження.
У дослідженні зазначено, що програми транскордонного та територіального співробітництва дозволяють при залученні порівняно невеликої частки власних коштів отримати доступ до значних зовнішніх фінансових ресурсів ЄС. Однак, у більшості областей ця можливість залишається практично не використаною. Жодна з досліджених областей, за виключенням Львівської, не має конкретизованих механізмів фінансування програм/проектів за рахунок коштів програм транскордонного та територіального співробітництва.
Така ситуація з фінансуванням програм транскордонного та територіального співробітництва пов’язана з двома проблеми. Перша – це брак досвіду у регіональних потенційних учасників транскордонного співробітництва з питань фандрайзингу, менеджменту коштів у межах бюджету транскордонних проектів, пошуку партнерів та диверсифікації джерел фінансування транскордонних проектів. Друга – нерозвиненість вітчизняних інструментів кредитування учасників та обмежений доступ місцевих бюджетів до ринку зовнішніх запозичень.
Коментуючи результати дослідження у Волинській області, начальник управління розвитку, інвестицій та європейської інтеграції Волинської ОДА Юрій Кресак, зазначив, що громадському суспільству потрібно бути більш наполегливим і долучатися до того, що вже робиться стосовно кореляції стратегії регіонального розвитку. Він також зробив висновок, що потрібно інформувати громадськість про ту проектну складову, яка є на Волині.
«Якщо прослідкувати за останній рік діяльність голови Львівської облради Олександра Ганущина, то в його виступах тема транскордонної співпраці з точки зору конкретних досягнень є однією з провідних, — зазначив аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Неберикут. — Дана тематика в значній мірі деталізована в стратегії регіону, у плані заходів з її реалізації 18% проектних пропозицій стосуються теми транскордонного співробітництва».
Експерт також підсумував, що необхідним є перерозподіл компетенцій та відповідальності гравців у реалізації ТКС та системна їх комунікація. «Успіх реалізації політики транскордонного співробітництва залежить від двох або більше сторін, які є учасниками цього процесу по обидва боки кордону, і стратегічне планування має бути синергетичним, в першу чергу, і узгодженим на цьому рівні».
Коментуючи ситуацію на Закарпатті експерт ГО «Закарпатська обласна організація «Громадянська мережа «ОПОРА» Лариса Романюк зазначила, що для ефективної участі Закарпаття в програмах транскордонного співробітництва ЄС, ще на етапі їх розробки варто консолідувати зусилля представників місцевої влади, громадського сектору та бізнесу. Така узгодженість дасть області можливість отримувати більше коштів на фінансування цільових, стратегічних для неї проектів від ЄС, а також використовувати отримані кошти більш ефективно».
Інформацією щодо актуального стану, здобутків та перспектив стратегічного планування розвитку Українських Карпат у контексті транскордонного співробітництва поділилася виконавча директорка Асоціація «Єврорегіон Карпати – Україна» Галина Литвин. Про досвід транскордонної взаємодії Чернівецької області розповів доцент кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Сергій Швидюк.
Олеся Донцова
Окремі думки, висловлені в матеріалах або озвучені на заході, є особистою позицією авторів/спікерів і необов’язково відображають точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження»
