Лірика. Любов Федорівна Батюк народилася 24 вересня 1957 року в селі Безиків Городнянського району. Закінчила Чернігівський бухгалтерський технікум. Працювала бухгалтером і санітаркою, нині – посудомийка в школі № 18 м. Чернігів. Вірші допомагають їй жити, сповнюють душу радістю та гармонією.
* * *
Прийшло кохання – чисте, легкокриле.
Я ним живу – щомиті і щодня;
Так небуденно душу розбудило –
Неначе пташка чарівна, кружля.
Не галасуйте, люди, добрі, милі,
Щоб не сполохати стрімкий політ, –
Любов віддячить радісно та щиро,
Бо на землі живе мільйони літ!
Кохання оминає ваші двері,
Чомусь оселі уникає знов? –
Прислухайтеся до душі своєї,
Відчуйте ніжність, віру і любов.
Для кожного вона завжди відкрита,
Потрібно лиш покликати її, –
Прилине враз, немов жаданий вітер,
І вигоїть печалі та жалі.
Тільки вдвох
Сніжинка впала на долоню
Й за мить розтала від тепла;
А я тебе цілую в скроню –
Неначе квітка, ожила.
Так ніжно, вдячно обіймаю,
Немов лебідка: два крила –
Мов оберіг, палким розмаєм, –
Без тебе жити б не змогла…
Коли ти поруч – яскравіше
Тут сяють зорі молоді;
Пречиста молитовна тиша,
І ми – щасливі, я і ти!
І світ над нами – недаремно,
А янгол в серце увійшов…
Іще раз стежкою пройдемо,
Де нам зустрілася любов.
Рідненька
На віях – сльози, та надія –
Зі мною, наче оберіг;
Лиш про одне, рідненька, мрію,
Щоб ти ступила на поріг.
Матусю, добра, щира, ніжна,
Відчуй, як доня щемко зве;
З’явися знову, мов підсніжник,
Я так чекатиму тебе!
Побачу милі, мудрі очі, –
Віддам всю ласку і тепло;
Зроблю для тебе все, що схочеш,
І повернуся у село…
Я розцілую чуйні руки,
Візьму твій біль, усі жалі.
Ти – в дітях, у малих онуках, –
Живи, матусю, сотні літ!
Любов Батюк
