Натхнення. «Пора поезії минає…». Я дуже люблю оперу. Мені подобаються сильні, красиві та неповторні голоси. Тому я з таким задоволенням багато разів (майже щодня!) слухаю та переглядаю нову сценічну кантату для сопрано, тенора, флейти та фортепіано «Крила Симаргла», котру на чудові вірші Тетяни та Сергія Дзюби створив видатний композитор, Шевченківський лауреат, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського Олександр Яковчук.
Це – справді, дуже неймовірно, чарівно, оригінально та шляхетно. Це – безперечно, шедевр, світовий рівень! Причому кожна частина цієї кантати не схожа на іншу. Маємо напрочуд цікавий, дивовижний, яскравий і розкішний діалог чоловіка та жінки.
Ось звучить прекрасна пісня «Ти починаєшся…», яку виконує лауреат міжнародних конкурсів та премій Сергій Бортник (тенор). Це – величний гімн жінці і коханню. А далі лунає прониклива арія «І впаде яблуко», котру блискуче співає заслужена артистка України Єлизавета Ліпітюк (сопрано). Це – сучасне і філософське переосмислення біблейської історії про Адама та Єву.
І знову в цю витончену, пристрасну поетично-пісенну розмову вступає чоловік – звучить загадкова, містична пісня «Я бачив нас обох», де головний герой зустрічає подружню пару, мов дві краплі води, схожу на нього та його дружину. І чує у відповідь ніжну, заворожуюче магічну історію жінки «Такої осені ще не було»…
Трепетні, високі, чисті, прекрасні голоси линуть у піднебесся і бринять у наших душах. Це – настільки чуйно та зворушливо, що хочеться зупинити цю мить, щоб вона тривала довше. А потім настає тиша, яка нагадує молитву, і залишаються незабутні, дивовижні афоризми, які хвилюють та надихають. У фіналі чоловічий та жіночий голоси сплітаються разом – це справжній гімн життю і коханню. Дійсно, світ починається з любові і любов’ю завершується!
Можна довго говорити про свої враження від кожної частини кантати. Адже складно виокремити тільки одну пісню, настільки все тут органічно та неперевершено. Як можна забути красивий, вишуканий вальс «Не питай, чи кохаю», чудову пісню «Це просто дощ», в якій закоханий чоловік буквально боготворить жінку, яка темпераментно танцює під теплим літнім дощем?!
Власне, після цієї світлої та гарної історії лунає пісня «Пора дощів» на вірш Тетяни Дзюби. Тут дощ – також жаданий персонаж, однак надворі – вже тиха осінь. І слова летять на крилах журавлиних в далекий вирій. Тому «пора поезії минає, іде пора дощів». Втім, «на осені вогнях багряних горять надії», отже все повернеться: і наші журавлі, й благодатне тепло, і чарівні вірші, й велике, шалене, неймовірне та справжнє кохання! У відеокліпі захоплюють такі мальовничі українські пейзажі. О, яка ж прекрасна наша рідна земля!
Тож щиро дякую надзвичайно талановитим авторам і співакам кантати. Вразили віртуозні музиканти – заслужена артистка України Анна Поліщук (фортепіано) та лауреат міжнародних премій Анатолій Воробей (флейта). Від усієї душі дякую звукооператору кантати – Євгенієві Жигуну та відомій поетесі Надії Бойко, яка створила всі колоритні, проникливі відеокліпи. Ви – найкращі!
Галина Пухта,
поетеса, лауреат міжнародних премій, Івано-Франківська область
Пора дощів
Пора поезії минає.
Рядки у світ осіннім листям
Несуть кленову гіркоту.
Пора поезії минає,
Іде пора дощів.
Думок важкі грозові хмари
Більш не мережить світло мрії.
На осені вогнях багряних
Горять надії.
І слово, кинуте у риму,
Мабуть, востаннє
Летить на крилах журавлиних
В чуже світання.
Пора дощів рядки змиває…
Тетяна Дзюба
