Кампанія #ЗнімайРожевіОкуляри закликає чернігівців не бути байдужими.
«Наша мета – допомогти хворому, забезпечити дотримання прав паліативного пацієнта на знеболення», — такою була ключова теза виступів учасників прес-конференції, що пройшла в Чернігові 31 січня в рамках інформаційної кампанії #ЗнімайРожевіОкуляри.
Експерти представляли громадські організації з різних регіонів України. Вони розповіли місцевим журналістам і лікарям про результати незалежного соціологічного дослідження щодо доступу паліативних хворих до адекватного знеболення, що проходило в 9 областях України, в т.ч. на Чернігівщині.
«Ми не хочемо вас критикувати, не хочемо повчати, але маємо визнати, що така проблема існує, і що нам варто зняти рожеві окуляри, аби покращити якість життя паліативних пацієнтів, — зазначила під час виступу радниця МОЗ України, експертка з паліативної допомоги Леся Брацюнь. – Такі пацієнти, переважно це онкохворі, не повинні страждати, не повинні терпіти нелюдський біль через те, що лікар чомусь не може виписати рецепт, лікарня вчасно не замовила потрібні препарати, або через те, що аптека не може видати знеболювальне в достатньому обсязі. Сьогодні ці препарати набагато легше виписувати, на триваліший термін. З’явилися нові лікарські засоби, вони стали доступнішими в Україні. Ми маємо вітчизняного виробника таблетованого морфіну. Є сироп для дітей. Тож говорити, що ми не маємо можливості знеболювати пацієнтів, – це далеке минуле».
За словами Лесі Брацюнь, постанова Кабінету Міністрів, що вступила в силу в 2013 році, дозволяє забезпечувати пацієнтів знеболювальними препаратами на первинному рівні. Алгоритм роботи з такими тяжкими пацієнтами, особливо на первинному рівні доведений до всіх, кого це стосується. Громадські організації проводили й проводять семінари для сімейних лікарів, аби донести їм норми законодавства, краще пояснити, як це працює. Подібні семінари проходили і в Чернігові. Тож анкетування лікарів перед навчанням вияснило, що близько 70-80% лікарів первинної ланки послуговувалися старою практикою. Що це означає? «До прийняття постанови ми мали право виписувати підконтрольні препарати тільки комісією у складі трьох лікарів, — пояснила експертка. — Зараз ці препарати може призначати лікар будь-якої спеціальності, до якого приходить пацієнт, у якого є хронічний больовий синдром. Щоправда, по всій країні лікарі нарікають на брак потрібних бланків у поліклінічних закладах, їх видають по одному-два на руки».
Йшлося також про замкнене коло: лікар не виписує рецепт на бланку, аптечні заклади його не замовляють, тому що на нього немає попиту, а виробник не буде працювати собі в збиток. Такі рецептурні бланки, крім того, треба належним чином реєструвати. Це деякою мірою ускладнює роботу лікарів, але значно полегшує доступ до знеболювального. А в деяких закладах охорони здоров’я ще відсутні ліцензії на обіг підконтрольних засобів. Хоча насправді все залежить від бажання адміністрації. В результаті Україна опинилася на одному з останніх місць серед країн Європи по призначенню опіоїдних анальгетиків. Наступна проблема: замовчування правдивого діагнозу. Ще й зараз деякі лікарі вважають, а для чого пацієнтові знати всю правду про невиліковну хворобу? Повідомляють це лише родичам. «Це також наше минуле! – переконана Леся Брацюнь. — Так у суспільстві й в родинах виникає напруга від неправди. Це ускладнює життя усім. Про це теж треба говорити!»
В обговоренні результатів дослідження «Вивчення стану доступності паліативних пацієнтів до знеболення в Чернігівській області» також взяли участь: Ірина Сергієнко, офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, м. Київ; Андрій Роханський, директор ГО «Інститут правових досліджень та стратегій», м. Харків; Олександр Бортник, заступник голови ГО «Інститут соціального розвитку», м. Вінниця; Валерій Зуб, головний лікар обласного онкологічного диспансеру, м. Чернігів.
Представниця офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ірина Сергієнко повідомила, що правозахисники (представник Секретаріату Уповноваженого чи регіональний представник) і «громадські монітори» мають право без попереджень вільно і в будь-який час відвідувати спеціальні заклади (СІЗО, колонії, школи-інтернати, будинки дитини, геріатричні пансіонати, психіатричні лікарні тощо) для перевірки дотримання прав людини, в тому числі щодо доступу до паліативної допомоги. Такі візити відбувалися впродовж 2017-го й триватимуть цього року. За результатами правозахисники складають «акти реагування», направляють листи на ОДА чи РДА, на МОЗ чи прокуратуру. Якщо зафіксовані порушення, відкриваються кримінальні справи.
— На Чернігівщині три психоневрологічні лікарні, в обласній є паліативне відділення, у вас є 15 паліативних відділень на базі районних лікарень, — поділилася інформацією Ірина Сергієнко. – В інших регіонах ми бачили, що такі відділення створюються на базі терапевтичних, аби зберегти приміщення, штат, фінансування тощо, тому про спеціалізовану паліативну медичну допомогу там фактично не йдеться. У вашій області такі відділення переважно розташовані в селах. Ми ще не мали змоги їх відвідати, але я хочу повідомити про ті недоліки, які нас вразили, аби попередити, щоб у вас такого не було. В дитячих будинках так само є діти, що потребують паліативної допомоги. Хочу вам нагадати, що ненадання знеболюючих таким пацієнтам, байдужість чи бездіяльність посадовців, приниження гідності пацієнтів – це теж катування. Бо ми звикли, що катувати – це бити, прив’язувати, задавати сильний фізичний біль. Якщо людина страждає – це катування. І ми бачили такі факти.
Правозахисниця продемонструвала присутнім світлини, що викликають жах, зроблені під час моніторингів. Йдеться про те, що подекуди паліативні відділення знаходяться в старих будівлях, які не бачили ремонту десятиліттями. Там відсутні належні комфортні умови, нема можливості помитися, відправити фізіологічні потреби, нема можливості зберегти приватність, бо в одній кімнаті стоїть 3-5-8 ліжок. Часто такі відділення розташовані на другому чи третьому поверсі, тобто тяжкохвора людина не може самостійно вийти на вулицю, днями чи місяцями не бачить свіжого повітря тощо. Виникають питання про належний медичний нагляд. Інколи в штаті – лише одна медсестра, яка фізично не встигає доглянути всіх. Бракує знеболювальних, тому люди страждають. Зафіксовано випадки, коли тяжкохвора людина лежала в лахміттях, без постільної білизни, без гігієнічних пелюшок. Тобто йдеться про нелюдські умови. А коли вона помирає, тіло потрапляє до «моргу», який виглядає неначе хлів. Про такі злочини завдяки правозахисникам стає відомо на всіх рівнях. Щоправда, не завжди можна спостерігати швидку реакцію.
На думку експертів, результати дослідження засвідчують, що паліативна допомога в Чернігівській області потребує вдосконалення. Це підтверджують такі фактори:
— Доступ до адекватного знеболення для паліативних пацієнтів із больовим синдромом є обмеженим, особливо в районах області.
— Кількість аптек, які можуть відпускати опіоїдні знеболюючі, вкрай низька.
— Відсутній адекватний розрахунок потреб в морфіні закладами охорони здоров’я.
— Мережа спеціалізованих відділень та закладів, які надають спеціалізовану – паліативну допомогу, створена (зокрема, на Чернігівщині їх 15), але по факту вони більше нагадують територіальні центри чи соціальні установи (тобто там перебувають люди, які не обов’язково потребують паліативної допомоги).
— Виїзні бригади надання паліативної допомоги майже не доступні жителям віддалених населених пунктів.
— Недостатньо ефективне використання бюджетних коштів при закупівлі опіоїдних препаратів закладами охорони здоров’я області.
— Рівень знань медичних і соціальних працівників щодо сучасних методів адекватного знеболення — середній.
— Самі пацієнти не достатньо обізнані щодо свого права на знеболення та права на паліативну допомогу.
— Серед населення та медичних працівників доволі поширені міфи щодо опіоїдних анальгетиків.
Водночас спостерігається позитивна динаміка щодо підвищення рівня знань сімейних лікарів про сучасні принципи знеболення. Поступово збільшується кількість опіоїдних препаратів, які закуповуються закладами охорони здоров’я, в т.ч. і таблетованих форм. Порівняно з минулими роками, збільшується кількість випадків адекватного знеболення на дому через зростання кількості виписування сімейним лікарями рецептурних бланків за формою №3.
Вікторія Сидорова
