Жителі Любецької об’єднаної територіальної громади Ольга та Олег Василенки ось уже п’ять років вирощують полуницю на продаж. Колишні лісничий та фінансист взяли по два гектари на ведення господарської діяльності і почали працювати на землі.
Тепер з першими днями літа у їхньої родини «гаряча» пора – починають збирати полуницю. Іноді навіть ночувати на полі доводиться, аби вчасно зібрати врожай. Допомагає батькам і дванадцятирічний син Єгор. Жінка зізнається, що найважче у процесі вирощування полуниці – це збирання самих ягід. Адже самим встигнути важко, а знайти охочих працювати – ще важче.
Свого часу подружжя вирішило займатися фермерством. Почали з картоплі. Та праці біля неї багато, а продавати доводилося за копійки.
«Все почалося з того, що ми з чоловіком взяли по два гектари землі для ведення приватного господарства і висадили картоплю, – розповідає Ольга. – Та ціна на неї була невисока. Ми тоді вирішили, що саджати картоплю, працювати над нею, а потім продавати по 1,50 гривень за кілограм – невигідно. Наші знайомі, які мешкають під Києвом, на той час вже займалися вирощуванням полуниці. Саме вони й поділилися з нами своїм досвідом і надихнули нас вирощування цієї ягоди».
Ольга з чоловіком купили гарну розсаду, взяли в оренду ще землі і навесні висадили полуницю.
«Насправді це було дуже затратно, але тоді наша перевага була в ремонтантній полуниці, – згадує Ольга. – Коли ми тільки починали, ремонтантної полуниці, що родить і восени, на Чернігівщині не було. І саме за рахунок того, що ми були перші на Чернігівському ринку з такою полуницею, в перший рік ми відбили половину тієї суми, яку довелося вкласти. Наступного року нам теж пощастило з врожаєм».
Та вже через два роки родина стикнулася з проблемою заморозків. Тоді вони втратили значну частину вражаю.
«На третій рік нашого полуничного бізнесу навесні були сильні заморозки, тоді все померзло, і наша полуниця також, – говорить Ольга. – Важкувато було, бо брали кредити, і їх треба було віддавати. Та це також досвід, нехай і негативний. Вже цьогоріч ми палили багаття по всьому периметру полуничного поля, щоб нічні заморозки не нашкодили полуниці, і нам це вдалося. Тиждень не спали, бо щоночі на полі були».
Сьогодні у подружжя вже 6 гектарів землі виключно під полуницею. Вона в них росте під агроволокном із застосуванням системи крапельного зрошування. Міжряддя не полють і не обробляють хімікатами, натомість просто скошують траву електрокосою. А в жарку погоду взагалі не косять, щоб ягода не погоріла на сонці.
Полуницю вибирали довго
Ольга каже, що найважливішим етапом на закладанні ягідника є саме вибір саджанців. Свій, ідеальний сорт знайшли не одразу.
«Ми досить довго експериментували з сортами, – продовжує Ольга. – Ось був у нас такий гарний сорт «Айбрант». Він добре квітне, квіти – як ромашки на полі, і гарно родить, і ягоди гарні. Та ми її просто фізично не встигали збирати, бо вона дуже швидко стигла. Сьогодні лишень дивишся – зелена, а завтра – вже перестигла. Тому довелося відмовитися від нього. Сорт «Ханей» має дуже гарну врожайність, але ми теж від нього відмовились, бо смакові якості не сподобалися. Після всіх експериментів ми зупинилися на шести сортах, які зараз і ростимо. Це ранні сорти полуниці «Клері» і «Румба» – дуже смачні, середньостиглий сорт «Джолі» – в нього суничний смак і ягоди дуже ароматні, та пізні сорти – «Ліція», «Ароза» і «Мальвіна».
З магазинами працювати важко
За ці роки полуниця від Василенків полюбилась як і жителям Любецької громади, так і чернігівцям. У подружжя вже вдосталь постійних клієнтів, які добре знають їхню продукцію, давно її полюбили і замовляють наперед. Та разом з тим, знайти нові ринки збуту сьогодні дуже важко.
«В основному ми самі реалізуємо полуницю, – розповідає Оля. – Продаємо свою ягоду в Чернігові на базарі, багато хто вже знає нас і нашу ягоду, всі задоволені. Як правило, люди забирають, але коли багато продукції, то й оптом посередникам віддаємо. Ціна на ягоду з року в рік різна, як і врожайність. Минулого року полуниця коштувала 30-35 гривень за кілограм, і її було багато. Цього року врожай не дуже гарний, але ціна на полуницю висока – 50-60 гривень за кілограм, і це для нас, підприємців, добре. Якось ми пробували працювати з магазинами, але там все дуже складно. Минулоріч співпрацювали з Ніжинським підприємством, вони забирали у нас ягоду на заморозку. Цього року, на жаль, немає такої співпраці. Тому ми сьогодні вирощуємо стільки, скільки зможемо продати. Звичайно, якби ми могли реалізувати більше, ми б більше і вирощували».
Важко знайти робітників
Ольга зізнається, що в полуничному бізнесі найважче – збір ягід. Адже осилити вдвох 6 гектарів щодня дуже важко, а знайти гарного працівника – виявляється, ще важче. Хоча й оплата для сільської місцевості дуже непогана, люди не хочуть гнути спини. Та й збирати полуницю треба за спеціальною методикою, якої теж потрібно навчитися. Ягоду потрібно зривати з хвостиком, в іншому разі вона просто стече соком і буде не транспортабельна.
«Виростити ми можемо все, а от зібрати врожай – це велика проблема, – бідкається жінка. – На сезон мені умовно потрібно 20 працівників. І їх важко знайти. Я співпрацюю з ріпкинським центром зайнятості. Якщо там знаходяться бажаючі, то мені доводиться їх возити з Ріпок і сусідніх сіл. Для нас це затратно, але діватися нікуди. Частенько серед тих, хто приходить, люди не прагнуть працювати. Ми платимо 5 гривень за кожен вибраний кілограм полуниці. Умовно – один пластиковий кошик. За 50 кошиків, які можна зібрати за декілька годин, виходить 250 гривень. У нас рекорд поставив один 21-річний хлопець. Він зібрав 138 кілограмів полуниці за півдня. Та в нього вже був досвід – працював у Польщі на ягідниках».
Через нестачу робочих рук Ольга навіть практикувала ягідний туризм.
«Минулого року практикували еко-туризм на наші полуничні поля, – розповідає Ольга. – Люди приїздили на екскурсію і могли самостійно зібрати собі додому полуницю. За кожен зібраний кілограм вони платили нам 10 гривень. Така ідея прийшла до мене через те, що минулого року був великий врожай полуниці, і я просто не встигала сама збирати ягоди, людей також не вистачало. От ми й вирішили так зробити, щоб ягода не пропадала. Приїздили до нас тоді з сусідніх сіл, з Чернігова, з Києва, але охочих було не так багато, як я очікувала – можливо, реклами було недостатньо. Цього року такого не практикуємо – врожайність невелика».
Не полуницею єдиною
Наразі Ольга з чоловіком починають потроху збільшувати різноманіття ягід та овочів на своїй землі. Планують висадити лохину, зараз підшуковують для неї місце.
«Минулого року ми посадили томати – на пробу, як то кажуть, – згадує Ольга. – І ми не думали, що вони так вродять, адже томати завжди росли на Херсонщині. Та в нас теж вийшло. Ми брали якісне насіння, вирощували самостійно в своїх теплицях розсаду, а потім висаджували в ґрунт. Цьогоріч вирішили спробувати посадити вже декілька овочів: щось реалізуємо, на чомусь «прогоримо», але ж не можна на одній полуниці працювати завжди, треба розвиватися. Тож посадили моркву, перець, цибульку – все це плануємо реалізовувати в Києві на базарах. Можливо, додамо зелень – салати та кріп».
Марія Пучинець, фото автора
