Анатомія комуністичного правосуддя. Епізод 1-й: «подвиги» новітніх «Гераклів»
Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1932-й.
У селі Петрушині Чернігівського району сучасної Чернігівської області 1930-і роки обійшлися без гучних потрясінь. Місцевих комуністів і активістів вистачало. Вони безбожно пиячили і немилосердно виконували всі спущені згори «кампанії», як наслідок – понад 100 загиблих від голоду в 1933-му. Адепти нової влади діяли безжально, та все ж обходилося без «надмірної» жорстокості і тортур. Втім, одного разу і в Петрушині сталася справжня надзвичайна пригода, яка мала широкий розголос. Навесні 1932-го, коли найбільші страхіття Голодомору були ще попереду, черговий першотравень закінчився справжнім комуністичним шабашем.
Відзначилися три місцевих голови – голова колгоспу Василь Антонович Дашко (29 років), голова сільради Семен Михайлович Батухно (27 років) та присланий із району голова споживчої кооперації і секретар партосередку Данило Овсійович Косовець (26 років). Їх «подвиги» описав у замітці для районної газети «Червоний стяг» сількор, що сховався за псевдонімом «Тихий гай»:
«Замість того, щоб провести міжнародний празник пролетаріату «Першого травня» та поставити антирелігійну проповідь про шкідництво пасхальних трудностей, наші партійці … проводили пасху в п’янстві. Другого травня ці голови, напившись доп’яна горілки, вооружившись наганами, як люті звірі, увечері пішли бешкетувати пасху.
Зустрівши першого на вулиці, мавши в себе в руках міць, починають прикладатись рукоятками наганів до башки селян с. Петрушина. Ось ці голови, підійшовши до парубка тов. Ярошенка М., що сидів з дівчиною Томаш Н., вони прогнали від нього дівчину і заходились поратися коло його. Назнущавшись досить над цим парубком, вони зачепили його мотузкою за шию і потягли в околицю за село. В останній раз голова колгоспу, який має вагу 9 пудів, топтанувся разів декілька по грудях, а потім його поставили у водозбір на розстріл. Ось «гарний стрілець», вихопивши нагана, вистрілив у нього, він упав, але куля не влучила. Вони хотіли повірити чи на смерть вбили його, але «гарний стрілець» каже: «будьте уверены». Через декілька хвилин прийшовши сюди, забитого вже не було; вони почали шукати його у цій місцевости.
Побитого підібрано і відвезено до радянської лікарні. Далі вони зустріли Бориса Парменовича Іовенко і цьому побили рукоятками голову, який теж відвезений до лікарні. Ще побили голову Лавриненку Г.; коли пришли до сторожі пожежної дружини, заходилися коло сторожа Мазура Ф., який скричав «на пожар», чим і врятувався; і взагалі багато хто покуштував рукояток наганів від цих голів».
За тодішньою традицією, редакція переслала листа до контрольної комісії Робітничо-селянської інспекції, яка розбирала правопорушення членів партії. Як і годиться, КК РСІ завів окрему справу, а «партслідчий» добросовісно зібрав докупи всі наявні матеріали. Особливою ця справа стала тому, що, по-перше, на головних персонажів швидко надійшов і був підшитий додатковий компромат, а по-друге, збереглися протоколи допиту як свавільників, так і потерпілих, завдяки чому можна скласти власне уявлення про петрушинські події. І, відповідно, оцінити ефективність компартійного правосуддя.
Серед додаткових матеріалів привертає увагу лист комуністки з Петрушина Параски Фомівни Шихуцької:
«Наприкінці березня ц.р. партосередком с. Петрушин мене було затверджено до кандидатів КП(б)У. З того часу секретар партосередку Косовець Данило почав до мене приставати. Наприклад, 2/V після урочистих зборів він попросив мене залишитись поговорити «про щось». Цілком довіряючи йому, як секретарю партосередку, я залишилась. Він запер двері і почав намагатись мене зґвалтувати. До того він умовляв мене погодитись на життя з ним, кажучи, що «як твій чоловік буде сваритись чи кричати, я його сошлю». Я звільнилась того вечора лише тому, що встиг підбігти мій чоловік. І взагалі він весь час до мене пристає, домагаючись примусити жити з ним. До того ж він досі анкети моєї до Райпарткому не передав. Прошу Контрольну комісію притягти Косовця до відповідальності, щоб дати мені можливість спокійно жити на селі».
До цієї історії ми повернемося наступного разу. А ще була записка одного із районних працівників (підпис нерозбірливий) до голови комісії:
«Тов. Вдовиченко! Ходос мне сказал, что у тебя в К.К. имеется материал на работников Петрушинского сельсовета Дашко и Батухно. Об этих хлопцах у меня имеется материал следующего порядка:
Батухно часто устраивает попойки с кулаками. Женат на дочери кулака СеливонаАндрея, це он и пьянствует. Вследствии этого Селивоном наличные налоги не уплачивались или уплачивались в уменьшенном размере. Был законтрактован у Селивона кабан, которого Селивон не сдал. Селяне начали бросать анонимки в сельсовет такого примерно смысла: «на каком основании Селивон ничего не платит и имущество его не описано». Сельсовет только тогда произвел опись имущества на 750 р., но это дело замяли.
Дашко, будучи председателем кооперации, вместе с другими делили изъятый при раскулачивании холст. Так что при разборе дела это учти».
Тим часом редакція районної газети «Червоний стяг» переслала ще одного листа:
«Голова сільради Петрушино тов. Дев’ять Григорій і заступник його тов. Батухно, навіть коли їм не до вподоби заключити соцумову з іншими сільрадами на краще готування до весняної сівби або на хлібозаготівлю тощо, то вони спромоглися цю умову заключити між собою щодо випивки горілки. 17 січня ц/р тов. Дев’ять скликав президію сільради, де стояло питання про хлібозаготівлю і про підготовку до весняної сівби… А треба сказати, що він з’явився на президію сільради вщент п’яний, а також і тов. Батухно, його заступник. Від їх несло горілкою, як із бочки. Коли закінчив свою доповідь тов. Дев’ять, за столом і захрапів. Навіть заснув. На другий вечір теж несло від його горілкою. Я надаю, що він, тобто тов. Дев’ять, без горілки не може і жити. Тов. Батухно від його теж не хоче відстати, бо і він на другий вечір теж був п’яний. Може я помиляюся, бо я рахую п’яним того, від кого несе горілкою, як від бочки. Я не знаю, за що їм приходиться відповідати, чи за те, що вони пиячать, чи за свою роботу. За це навіть остаточну відповідь дасть Рай КК РСІ».
Ось така купа компромату зібралася у слідчого на радянсько-партійну верхівку села Петрушина.
Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.
(Далі буде)
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
