Сергій та Уляна Березенки давно стали взірцевим подружжям. Вони спільно роблять усе: вчаться, виховують дітей, займаються бізнесом, відпочивають. Тільки працюють нарізно.
Подружжя 17 років разом. Як зізнаються Сергій та Уляна, удвох їм ніколи не буває нудно. Бо на кожну справу є свій час і місце. Навіть на вибачення і сварки. В інтерв’ю телеведучій Юлії Литвиненко пара розповіла про деякі приватні речі — хто з них миє посуд, що найчастіше стає предметом суперечок, як подружжя мириться і хто веде сімейний бізнес.
Юлія Литвиненко: А ви взагалі розподіляєте побутові обов’язки?
Уляна Березенко: До того, як Сергій пішов у політику, у нас були обов’язки, ми їх розподіляли. Але для нас не було проблемою, чия черга мити посуд. Мили всі. Навіть діти.
Сергій Березенко: Я ніколи не любив мити посуд, але я можу намочити ганчірку й без проблем помити підлогу. Для мене це абсолютно нормально.
У. Б.: Поділ — по дітях. От Сергій робив зі старшим сином англійську та математику. Кожного дня. Це був його обов’язок. Він приходив з роботи, брав книжку… Йому це дуже подобалося.
С. Б.: Мені це зі школи подобалося, я закінчив фізико-математичний ліцей.
У.Б.: Плюс — у нас завжди був сімейний день. У суботу чи неділю ми ходили в театр чи музей, у кіно або просто в ботанічний сад їздили. Тобто попри роботу, попри все ми постійно намагалися провести хоча б один день із нашими дітьми. Звичайно, із 2014-го усе значно змінилося. Але… Якщо, наприклад, якісь канікули в дітей чи в Сергія є більше часу, то він без проблем проводить його з ними…
Ю. Л.: Тобто ви внесли корективи. Субота — уже не сімейний день?
С.Б.: Насправді корективи вносить життя і графік. Я залежний від умов, у яких працюю. Я представляю політичну силу, яка на сьогодні є найбільшою і несе відповідальність. Мені доводиться власні інтереси й інтереси родини підпорядковувати тим інтересам. Я вважаю, що отримав умовний контракт на 5 років, який маю пройти і розуміти, що наша робота була недаремна. Після того, можливо, усе зміниться, а може бути навпаки. Я абсолютно до цього готовий. Родина більше зацікавлена в тому, щоб це відбулося. Вони мене чекають удома.
У.Б.: Знаєте, який найкращий приклад для дітей? Це працездатність батьків, коли діти дивляться, як важко батько працює.
Ю. Л.: Ви так кажете про батька, але насправді могли б бути професійною домогосподаркою, тому що у вас троє хлопців. Але ж Ви не сидите вдома… Чим Ви займаєтеся?
У. Б.: Я займаюся юридичною діяльністю, надаю юридичні послуги.
Ю. Л. : Я ж знаю, що у Вас є ще щось для душі…
У. Б.:Так. Зараз я до цього дійду. Плюс, коли Сергій пішов у політику, у нас є сімейний бізнес. Частково я ним почала займатися, оскільки він довго створювався, Сергій довго до цього йшов. Звичайно, великий шмат відповідальності лежить і на двоюрідному братові Сергія, але все одно певною частиною роботи і я займаюся. І зараз — для душі… У мене була мрія, коли в мене з’явився найменший син… Ну, підходи в навчанні помінялися, багато чого змінилося. Я вже значно старша була, коли він народився, більше читала літератури. Мені хотілося його віддати в садочок, який би був найкращим.
Ю. Л.: А найкращий — це створений своїми руками.
У.Б.: Так.
Ю.Л.: Ви відкрили… Це мережа дитячих садочків?
У.Б.: Ні. Поки що це не мережа, я над цим працюю. Думаю, що через декілька років ми зможемо говорити і про мережу. Поки що це як пілотний проект, який ми… не можна сказати, що тестуємо, оскільки туди ходять діти, але на власному досвіді підбираємо різні системи, у тому числі й фінську, наприклад. Беручи основний державний мінімум програм про дитину, накладаємо різні проектування, фінську систему і намагаємося створити такий продукт, який би був в українських реаліях, але з певними міжнародними елементами, як за кордоном. Дітки гуляють дві години — зранку, ввечері, у дощ, у сніг. Тобто трошки вже підхід по-іншому.
С.Б.: Навіть цікаво послухати, бо ми так мало про це говоримо.
Ю. Л. (жартома): А ви не знаєте, чим дружина займається? Такі приватні ініціативи мають цю радянську систему витіснити з нашого життя, але ж більшість українців вважає, що це має бути величезна система. Так, як за радянських часів зводили типовий будиночок для дитячого садка. І зараз у яку республіку колишнього СРСР не заїдь — і там типовий будинок дитячого садочка. А ще — школа й лікарня. От, зрештою, цей масштаб, тому що ми, жінки, можемо створити невеличкий осередок, але чи розуміють сьогодні сучасні політики ці рамки?
С.Б.: Мені видається, що ми зараз діємо абсолютно по-іншому. І зараз після підтримки «Закону про освіту» ми будуємо опорні школи, дитячі садки. Вони мають зовсім інший вигляд. Подивіться, які зараз відкриваємо навіть у Києві на Позняках, на Осокорках. Це дитячі садочки з басейнами, вони різнокольорові. Спеціальні дизайнери та художники розмальовують стіни так, що й дорослій людині цікаво.
Ю. Л.: Я питаю: чия це має бути ініціатива? Державна чи…
С. Б.: Так, а звідки це все взялося? Це ж узялося з ініціатив приватних власників таких закладів, які туди вкладали душу.
У. Б.: Наприклад, зараз міністр освіти дуже багато для цього робить. По-перше, заохочує приватні, по-друге, зараз не потрібна довідка, щоб віддати дитину в
дитячий садок. Раніше потрібна була спеціальна довідка, форма, щеплення. Зараз цього всього вже немає. Раніше ти йшов тільки за місцем прописки. Зараз цього так само немає. Плюс спрощується система ліцензування дитячих садків. Раніше отримати ліцензію дитячого садка було зі світу фантастики. У нас дотепер діють застарілі норми. Я вам відкрию таємницю: за старими нормами молоко потрібно проціджувати крізь марлю, яка складена в три-чотири рази, воно має відстоюватися, тільки після цього молоко можна давати дітям. Тому всі ці старі норми потихеньку забирають, бо вони абсолютно абсурдні. Є якийсь набір норм, яких потрібно дотримуватися, наприклад, пожежна безпека, але архаїзми потихеньку зникають. Знову ж таки — це була ініціатива міністра освіти.
С. Б.: Як вона піарить реформу, я не знав…
Ю. Л. (з іронією): Але це свідчить про те, що політика настільки увійшла у ваше життя, що ваша родина і все, що відбувається в країні, — це єдиний організм. І це велике випробування. Бо це важко відокремити…
С. Б.: Ви не уявляєте, у мене дуже багато суперечок з Уляною, коли я приходжу додому і цілий день слухаю про ту чи іншу реформу, про плани на тиждень голосування у Верховній Раді і що нам треба зробити… В Уляни є завжди своя позиція. Вона починає розказувати, як неправильно ми проголосували за якийсь закон, які норми там не були враховані. Причому робить це дуже емоційно. Я дивлюся на неї, починаю кипіти. Набираюся пари і починаю говорити все, що я думаю. Мовляв, прошу мене не чіпати. Вона ображається, потім розуміє. У нас узагалі в цьому плані дуже складні стосунки, бо вона Скорпіон, яка народилася в листопаді, і Вода, а я Овен і Вогонь.
У. Б. (сміється): Я в це не вірю.
С.Б.: Я розумію, що це несумісні речі. Це як два полюси, і вони притягуються. Та в мене є теорія: як би ти не сварився зі своєю другою половинкою, ти маєш дочекатися ранку, подивитися на неї: коли ти бачиш, як ця людина спить і ти з нею, попри сварку, усе одно хочеш залишитися, це означає, що стосунки прекрасні, а почуття непорушні.
У. Б.: Чому ми сваримося через законопроектах? Я ж юрист. І деякі речі я розумію з іншої сторони.
С. Б. (бурчить): Формально.
У.Б. (смиренно): Хай буде формально. Плюс я все-таки працюю внизу, із людьми. Я відвідую багато державних установ, стою там у черзі. Ну, тобто я є…
С. Б.: Голос народу.
У. Б.: Так (сміється). І в нас так склалися стосунки, оскільки ми разом училися, потім по роботі, ми дуже багато всього обговорюємо. Немає таких речей, про які не говоримо, ну, окрім хіба що якихось державних таємниць. Ось зараз обговорюють закон про інтелектуальну власність.
С. Б. : Я його взагалі віддав їй для експертного аналізу, бо вона — кваліфікований дипломований юрист із авторського права.
