«Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї, та про те, що відбувалося після катастрофи…».
У творчому доробку знаного нідерландського фотографа П’єра Крома декілька тисяч унікальних світлин, на яких зафіксовано події, починаючи з окупації Криму. Про основні епізоди своєї діяльності іноземний журналіст розповів у ексклюзивному інтерв’ю для «Народної армії».
Теза про те, що історики майбутнього бачитимуть наше сьогодення так, як воно змальоване в журналістських публікаціях, має очевидне підґрунтя. Від початку російської агресії в Україні працюють десятки іноземних журналістів, які формують погляд європейців на процеси, які відбуваються в новітній історії нашої держави, і цим впливають на суспільну думку населення європейських країн. І від того, наскільки об’єктивно і якісно журналісти висвітлюють історію нашої боротьби, залежить, якою вона залишиться у пам’яті прийдешніх поколінь і в підручниках з історії.
П’єр Кром є французом за походженням, але вже близько 20 років живе і працює в Нідерландах. Він — фотокореспондент, який уже три з половиною роки із невеликими паузами висвітлює перебіг подій в Україні
— Кримські події були вашим першим професійним випробуванням на території нашої країни? Що найбільше вразило вас тоді?
— За подіями Майдану в Європі слідкували дуже прискіпливо. Тож моє кримське відрядження було продовженням цього зацікавлення. Я прибув на півострів наприкінці лютого 2014 року. В Сімферополі став свідком перших активних заворушень і зіткнень між українськими патріотами та проросійськими протестувальниками. А вже вночі невідомі озброєні люди окупували будівлю парламенту і забарикадувалися там. Тривали проросійські мітинги, де виступали такі собі «політики», що зрештою вилилося в анонсування референдуму про приєднання півострова до РФ. Паралельно із цим з’явилися озброєні росіяни, які почали брати під контроль ключові об’єкти місцевої інфраструктури. Найбільше мене вразило побачене на стоянці українських військових кораблів, узятих в облогу російськими військами. Напевно, це була дружина моряка, яка прийшла до чоловіка. По мотузковій переправі вона передавала йому на борт корабля якісь речі у клунку. Це було дуже символічно і зворушливо — перше свідчення підтримки вашої армії вашим суспільством.
Ще одною ознакою тих днів стала присутність усюди в натовпі проросійських «козаків». З’явилися вони, як за командою, раптово.
Що ж до самого «референдуму» — це була певною мірою вистава. Я перебував на одній з дільниць для голосування. Все очікували напливу людей, але його не було! Втім, коли росіяни оголосили результати «голосування», на центральній площі було велике «народне гуляння» з феєрверками і завчасно підготовленими артистами.
— Наступною «зупинкою» для вас був Донбас у найперші й, мабуть, найзапекліші місяці боїв. Що запам’яталося з тієї пори?
— «Хто ці люди?» — напевно саме так можна було узагальнити зміст розмов мешканців Слов’янська про групу осіб, яка раптово захопила приміщення силових структур та місцевої адміністрації в місті. Тоді, на початку війни, міжнародний журналістський пул використовував Донецьк як відправну точку власних відряджень. А щоб бути якомога ближче до активної фази подій, я перебрався до Слов’янська, адже тоді така можливість в іноземних журналістів ще була. Слов’янськ не таке велике місто, тож місцеві одне одного знають. Було зрозуміло, що зайди, котрі отаборилися в будівлі СБУ, явно не з України. Це була група ефесбешника Гіркіна-Стрєлкова, яка чинила в буквальному сенсі терор.
У той проміжок часу мені вдалося зафіксувати факти, як крізь місто у напрямку умовного «фронту» проїжджала важка військова техніка та артсистеми бойовиків. І вже за 10–20 хвилин вони починали вести щільний вогонь по українських позиціях. А ще за якихось 20 хвилин, відстрілявши боєзапас, вони поверталися до центральних кварталів міста. Щовечора артилерія бойовиків займала позиції між будинками, де мешкали цивільні люди, і починала стріляти по силах АТО. В окупованому Слов’янську я перебував близько місяця і спостерігав ті ж тенденції, що й у Криму: «театр» з референдумом, самопроголошеного мера Пономарьова, «козачків» тощо.
— Потрібно мати неабияку силу духу, щоби наважитися виконувати професійний обов’язок там, де не має законів, окрім закону сили. Але ж ви мали можливість побачити війну і з боку українських військ?
— Так, у мене була така нагода. Зокрема моєю камерою зафіксовані миті перших успішних військових операцій українського війська. Коли після концентрації в Ізюмі підрозділи сил АТО відбили перші сепаратистські блокпости. 2 травня 2014 року я бачив, як українські війська зайняли ключову позицію, звільнивши міст на Слов’янськ. Загалом той період визначався високою інтенсивністю бойових дій, і я вперше побачив, на що здатні українські солдати у бою. Окрім бойових зіткнень, я намагався висвітлювати і життя мирного населення. Мирним завжди важче: вони між двох сторін, як між молотом і ковадлом, опиняються.
У середині липня 2014-го сталася страшна трагедія — над Донбасом було збито літак рейсу МН-17, який слідував з Амстердама до Куала-Лумпура. Це стало окремим епізодом моєї роботи. Буквально через годину після збиття повітряного судна іноземні журналісти вже були на місці трагедії. Те, що я особисто побачив на місці падіння уламків лайнера, шокувало. Упродовж шести тижнів поспіль я намагався висвітлювати перебіг подій навколо драми МН-17. Робота ускладнювалася тим, що навколо йшли запеклі бої. І працювати в районі падіння уламків літака було небезпечно. До того ж «сприяння» бойовиків роботі журналістів було досить вибірковим: сьогодні пускають, а завтра — ні. Адже ми знімали все: як куряться уламки літака, як мародери порпаються в речах загиблих, як розкидані по полях тіла пасажирів.
— Ви були свідком зимових боїв за Дебальцівський плацдарм?
— У лютому 2015 року ми працювали в тому районі. На жаль, журналісти не мали доступу безпосередньо в епіцентр. На блокпостах пресу завертали назад. Разом з іноземними колегами ми манівцями десь за три дні таки дісталися до Дебальцевого. На жаль, тоді місто вже контролювали бойовики. Ми побачили скупчення військової техніки та підрозділів із російськими прапорами. Чимало солдатів мали суто азійські риси облич. Вони майже не зважали на нашу присутність. Фотографувалися на руїнах міста. Грали у футбол.
— Ваше ім’я у Європі стало ще більш відомим завдяки книзі War in Ukraine. Вона швидко стала бестселером.
— Якщо конкретніше, то це більше фотодокументальний проект, який складається, умовно, з восьми розділів. Понад рік тому War in Ukraine вийшов друком у амстердамському видавництві Lectures. Книга зацікавила широкий загал. Адже коли журналісти в Нідерландах порушують питання України, насамперед постає тема збитого
«Боїнга». У мене зібралося багато світлин з України. Всі вони підписані: де відбувається подія, хто в кадрі. І чи не найбільше фотодокументальних свідчень — з місця трагедії МН-17. Було важливим розтлумачити мешканцям Нідерландів та решті європейців не лише конкретно обставини загибелі пасажирів літака, але й розповісти про події, які передували загибелі в небі України понад 300 громадян різних країн. Та про події, які відбулися після цього. Розповісти про те, що три з половиною роки в Європі йде війна! Адже Україна — європейська держава! І є лінія фронту завдовжки понад 500 кілометрів! І що збиття літака спричинене не лише подіями в Україні. Це лише один сегмент ланцюга подій, які призвели до теперішньої нестабільності, геополітичних змін та криз в Європі та світі. Вже після презентації видання, спілкувався з читачами. Зокрема із родичами тих нідерландців, які були на борту злощасного рейсу МН-17. Книга допомогла їм не лише повернути певну душевну рівновагу, але й зрозуміти трагедію народу України, який також дуже багато втратив: мир, території, людей.
— Зміни завжди помітніші, якщо споглядати на них зі сторони. Ви як іноземець і журналіст помітили зміни в українському війську за понад три роки?
— Я, звичайно, не експерт у військових питаннях. Але є те, про що можна говорити, не заглиблюючись у професійну специфіку. Приміром, у Криму я в багатьох випадках спостерігав розпач солдатів. Коли проросійськи налаштовані місцеві мешканці блокували рух ваших військових колон на Донбасі, я бачив їхню розгубленість, неготовність реагувати на кризові випадки. А тепер я бачу, що ваші бійці набули вмотивованість, професійність. Ваші хлопці мають такий досвід війни, який не має жоден з військових країн НАТО.
Бесіду вів Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ
«Народна армія»
