Героїня нашої Life story Юлія – підполковник Служби судової охорони. Безперервний стаж в погонах – майже 19 років, з них 15 — офіцерський. Відмінниця по життю, цілеспрямована, емоційна, щира, захоплена та переконана в правильності свого вибору.
Те, що стала офіцером вважає велінням долі. Дитяча мрія викладати математику, так і залишилась мрією. Попереду чекало навчання в Донецькому юридичному інституті МВС України за спеціальністю «слідчий з розслідування ДТП», магістратура, потім – ад'юнктура, захист кандидатської і робота викладачем на кафедрі теорії, історії, держави і права.
Щодо нереалізованої мрії каже: «На початку було непросто. Маючи вроджений математичний склад розуму, довелося кардинально змінити профіль на гуманітарний. Втім, жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Сумніваюсь, що у разі здійснення моєї дитячої мрії, мала би змогу реалізуватись настільки як зараз».
В територіальному управлінні Служби судової охорони у Чернігівській області очолює юридичний напрямок. Справжній професіонал своєї справи, знає всі підводні камені правничої роботи і любить її, передусім, за можливість постійного розвитку.
І хоча іноді від неї можна почути «сакраментальну» фразу: «Я ж дівчинка», — колеги розуміють, що це лише жарти. Сама себе порівнює з Ксеною – принцесою-воїном, адже за роки служби довелося навчитися різному. Будучи курсантом, пройшла курс молодого бійця, на власному досвіді знає, що таке марш-кидок, наряд і перехоплення, мозолі від берців і броник, знайома з роботою слідчого та охоронця громадського порядку, напрочуд спритно і влучно стріляє. Тобто, в повному сенсі цього слова є універсальним солдатом. При цьому завжди доглянута і стильна.
Родом Юлія зі сходу України, з Єнакієвого Донецької області. У липні 2014-го військові дії на окупованій території змусили залишити все – налагоджений побут, житло, автівку, дачу, улюблену роботу і переселитися з сім'єю на Чернігівщину.
— Ті буремні дні дали розуміння, наскільки крихким може бути життя, наші далекоглядні плани і мрії, а ще навчили мене радіти тому, що маєш, жити сьогодні і тут, — розповідає жінка. – На той час перебувала в декретній відпустці. Все пам’ятаю в деталях, особливо — обстріли Донецького аеропорту. Пригадую, як було моторошно і морально важко. Зібралися за один день. З речей – найнеобхідніше. Відтоді жодного разу на окуповану територію не поверталася. Більше того, впевнена, що там жити вже ніколи не буду.
Втім, 8 Березня ніхто не відміняв. Жінки в погонах, завжди залишаються жінками – люблять квіти і подарунки. І як там співає ВІА Гра: «Кращі друзі дівчат — це діаманти».
«Найбільш пам'ятним подарунком на жіночий день став наряд в інституті», — з усією серйозністю розповідає Юлія.
І сміючись продовжує: «Відомо, що усі жінки хоч трохи відьми. Отже давайте — разом заплющуємо очі і починаємо чаклувати, щоб наші бажання скоріше справдились! А всім дівчатам бажаю нев'янучої молодості, радості й краси, нескінченного кохання, щоб усе заплановане в житті втілилося і робота приносила тільки задоволення!»
Наталія Свириденко
