97 років тому історія України закарбувала на своїх скрижалях новий символ, який став невід'ємною складовою генетичної пам'яті українського народу. Цей символ — Крути!
29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є сяючим дороговказом для десятків поколінь незламних борців за свободу та незалежність рідної землі, за власну Українську державу.
Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами та вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік. Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоб відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає. За свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.
Питання про визнання України як самостійної держави стало предметом дискусії 10 січня 1918 року. Троцький, який очолював делегацію петроградського уряду, запевнив конференцію, що «не бачить жодної перешкоди для участі української делегації в мирних переговорах», що вона виступає «як самостійна делегація і такою признає її російська делегація», чим викликав немилість ЦК РКП. Однак переговори затягувалися. А у цей час більшовицькі війська вже захопили велику частину Лівобережжя і почали оточувати Київ, а в самому місті більшовики готували повстання проти українського уряду. Вибухнуло воно 28 січня. Це повстання мало прокласти шлях російській армії під командуванням Муравйова.
У січні 1918 з декількох напрямків до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під загальним командуванням М.Муравйова. На українсько-більшовицький фронт в р-н Бахмача виїхав Помічний Студентський курінь на чолі з сотником Омельченком, сформований зі студентів-добровольців Українського Народного Університету та Київського Університету ім. Св. Володимира, учнів старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії.
29.01.1917 р. бійці Студентського Куреня, учні Військової школи і невеликий відділ Вільного Козацтва зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути (у напрямі до станції Плиски). Вранці 30.01.1918 більшовицькі війська (6 тис. чол.), які складалися з петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис, збільшовизованих робітників, А.Гончаренко наказав відступити до станції Крути і зайняти там оборону. Ранком 29.01.1918 біля станції Крути українські війська були готові до бою. Загальне керівництво здійснювали штабс-капітани Ф. Тимченко та Ф. Богаєвський. Українські позиції були непогано підготовлені до оборони. Студентський курінь був поділений на 4 чоти по 28-30 чол., З з яких зайняли оборону в окопах. Четверта складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, і перебувала в резерві. Біля 9 год. розпочався наступ. Бій тривав кілька годин. Коли до більшовиків підійшло підкріплення — 1-й Петроградський загін та бронепотяг А. Полупанова. А. Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступило до ешелону, де близько 17 години зібралися усі підрозділи. Незабаром з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями і потрапили в полон.
Коли більшовицький командуючий П. Єгоров довідався про втрати, які понесли його підрозділи (не менше 300 чол.), він наказав стратити полонених. Надвечір студентів та гімназистів розстріляли у дворі ст. Крути. Перед смертю гімназист-галичанин І Г. Піпський заспівав «Ще не вмерла України...», його спів підхопили й інші юнаки. Загальні втрати українців у бою під Крутами сягали близько 250 чол.; із них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол. (27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених, 7 полонених). Серед загиблих сьогодні відомі прізвища 20 студентів Українського народного університету: Борозенко-Кононенко, Головащук, сотник Омельченко, І. Пурик, Сірик, Чижів, О. Шерстюк; студенти Університету Св. Володимира: Андріїв, Божко-Божинський, Дмитренко, М. Лизогуб, О. Попович, В. Шульгін; гімназисти Кирило-Мефодіївської гімназії: М. Ганкевич, В. Гнаткевич; прапорщики П. Кольченко, Г. Пінський, А. Со-коловський, І. Сорокевич, Є. Тернавський.
Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Тривалий час у загибелі студентів звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке ніби-то кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося направити частину Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, але в ніч на 16.01.1918 розпочався більшовицький заколот у Києві й довелося знімати війська з фронту.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. За рішенням УЦР тіла 27 вояків-студентів було перевезено |до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі. Потім студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли було встановлено дерев'яний хрест.
Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...На кого завзявся
Каїн Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.Павло Тичина. Пам'яті тридцяти (1918 р.)
Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої самопожертви здатна молодь — нація незнищенна.
Леонід Бодяко. Фото — sknews.net
