РЕДАКТОР «ЖИТТЯ СЕМЕНІВЩИНИ» СЕРГІЙ ВИСОЦЬКИЙ: «МИ ТРИМАЄМО ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ І ВІРИМО В ПЕРЕМОГУ!»
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною Спілкою журналістів України.
Газеті «Життя Семенівщини» в минулому році виповнилось 90. За цей чималенький відрізок життєвого шляху друковане видання лише один раз мало перерву довжиною в три роки, коли газета не видавалась. Було це під час Другої світової. Після ворожої навали районне видання відновилось, обєднавшись у спільний випуск з Новгород-Сіверською газетою. Так спільними зусиллями забезпечували жителів регіону місцевими новинами. А в 1950-их роках вже стартували знову кожен у своєму регіоні улюбленими «районками». До минулого року, коли через повномасштабне вторгнення довелось на деякий час припинити вихід друком.Сидіти, нічого не роблячи, було неможливо
Сергій Висоцький прийшов у редакцію «Життя Семенівщини» у 2018 році. А у 2020-му вже очолив її як редактор.
–Тираж наш на той час не був великим – 2 200 екземплярів, – говорить він. – Але штат працівників зберігався у кількості семи чоловік, що давало змогу на щотижневих восьми сторінках видання надавати жителям громади оперативну та цікаву місцеву інформацію. І хоч працювати було непросто, ще й поштова реформа трохи вибивала грунт з-під ніг, але ми все ж справлялись і з фінансовими труднощами, й з іншими викликами. Хоч мали мінімальні заробітні плати, але зберегли і штат, і газету.
24 лютого увірвалось в життя Семенівської громади нагло й безцеремонно. ЇЇ особливість полягає у тому, що Семенівщина своєрідним апендиксом «врізана» безпосередньо в територію сусідньої агресорки росії, межує «клином» з климівським і стародубським районами ворога. Це дало змогу російському війську одразу з двох напрямків за лічені хвилини опинитись у Семенівці та довколишніх селах. Оговтатись і зрозуміти що відбувається місцевим жителям вдалось не одразу. Ворожа техніка рухалась громадою перші два-три дні. Військові снували туди-сюди дорогами, блукали лісовими шляхами, шукали способи обїхати підірвані мости через Снов і Десну і, врешті зрозумівши, що потрапили в незручну шляхову логістику, чужинці зникли з території громади.
– Саме 24 лютого ми вирішили колективом не виходити на роботу, бо громада одразу опинилась відрізаною від будь –яких шляхів постачання, –згадує Сергій Висоцький. – Треба було оговтатись і сприйняти ту жахливу реальність, яка відбувалась. Але вже наступного ранку я прийшов у редакцію, яка розташовується в центрі міста. А там мене вже зустрів наш кочегар, який, виявляється, і вчора приходив щоб протопити приміщення і одразу: «А що це ви тут порозбігалися? Працювати треба!». Мабуть, ота фраза й стала необхідним поштовхом до розуміння того, що хоч і нема можливості виходити друком, але щось таки робити треба, не можна сидіти, склавши руки.
Окрім друкованого видання, газета має у Фейсбуці однойменну сторінку, читають яку вісім з половиною тисяч підписників. Тож редактор взявся через неї тримати інформаційний простір громади. Першою проблемою постало те, що частина пенсіонерів не доотримала пенсій у лютому. Як вижити людям без копійчини за душею, та ще й в умовах відсутності постачання харчів у торгівельну мережу? Тоді редакція кинула клич: «Можливо, ви знаєте людей, які залишились ні з чим і потребують допомоги? А , можливо, в когось є зайві продукти, якими можна поділитися? Час гуртуватись!». Так журналісти стали посередниками між тими, хто міг дати і тими, хто того найбільше потребував. А сам редактор розвозив надані продукти по найбільш нужденним.
Було, що дехто з підприємців невиправдано завищував ціни на товари, які враз стали дефіцитними. У «Житті Семенівщини» миттю з'являвся про це допис. Доводилось «ділкам» виправдовуватись і швиденько реабилітовуватись.
Громада досі під обстрілами, а в редакції випускають газету й волонтерять
Тижнів за три від початку вторгнення рашисти все ж повернулись у Семенівку. Як виявилось – щоб перед відходом, яким уже запахло, вкрасти те, що можна було вкрасти. Поруч з редакцією розташовується приміщення військкомату та ще однієї відомчої структури. Там «гості» повибивали двері й шукали чим поживитися. Редакційне приміщення, на щастя, їх особливо не зацікавило. Тож після остаточного відходу ворога колектив редакції повернувся до роботи.
–На жаль, вже було зрозуміло що після двох місяців простою, без надходжень і фінансової підтримки, ми не зможемо працювати так, як раніше, – каже Сергій Висоцький. – Тож за власним бажанням звільнились четверо працівників, нас лишилось тільки троє – я, верстальниця та бухгалтер. Перший номер «Життя Семенівщини» після початку повномасштабної агресії побачив світ у травні. На чотирьох сторінках – щоб зменшити витрати на друк і папір. Тираж відчутно зменшився – нині він становить півтори тисячі примірників. Адже населення в громаді теж значно зменшилось – багато людей виїхало, тікаючи від війни. І хоч багато хто говорить, що судячи по тенденціях, друкована преса своє доживає, ми не можемо зрадити своїх читачів. Бо не всі з них можуть користуватися інтернетом, а чекають друкованого слова.
Семенівська громада – з тих, хто продовжує страждати від постійних обстрілів. По периметру кордонів постійно б'ють міномети. А 30 грудня «долетіло» й до міста, яке знаходиться за 12 кілометрів від кордону. Тоді загинула цивільна жінка. Війна не відступає ні з території, ні з душі.
Працюючи в інформаційному просторі громади, журналісти одночасно займаються й волонтерськими питаннями. Зокрема – збирають газові балони для виготовлення «буржуйок» для захисників. Частина таких необхідних виробів і нині знаходиться в приміщенні редакції– чекає свого відправлення в місця призначення.
Світлана Томаш, «Новини Городнянщини»
На першому фото: Сергій Висоцький з одним із передплатників газети під час акції «На каву до редактора».
