16 квітня 1944 р. помер Микола Володимирович Порш, активний член Центральної Ради, посол УНР у Німеччині (1919—1920).
Народився 19 жовтня 1879-го у місті Лубни на Полтавщині. Походив із дрібної німецько-єврейської дворянської родини. Навчався на юридичному факультеті Київського університету святого Володимира.
Провідний теоретик українського соціал-демократичного руху. Пройшов шлях від марксиста-ортодокса до націонал-демократа. Один із лідерів Революційної української партії, Української соціал-демократичної робітничої партії, співзасновник Товариства Українських Поступовців (1908).
У 1917-му входив до Центральної Ради, в уряді обіймав посади генерального секретаря праці, а з грудня 1917-го – військових справ.
На думку дослідника Ігоря Лосєва, з перебуванням Миколи Порша на посаді військового міністра «пов’язані найтрагічніші сторінки з історії українського війська. У колах ЦР панував суто політичний підхід у кадрових питаннях… Микола Порш був поза всяким сумнівом чесною патріотичною людиною, відданою Україні. На посаді військового міністра це обов’язкова, але недостатня умова. Потрібна ще елементарна обізнаність у військовій справі, вміння залучати професіоналів і співпрацювати з ними… Ідеологічні обмеженість посилена дилетантством у військовій справі змушувала військового міністра відкидати розумні пропозиції військових професіоналів найвищого ґатунку, таких як генерали Греков, Омелянович-Павленко, Сальський, Юнаков, Удовиченко та багатьох інших».
Саме через конфлікт із Миколою Поршем наприкінці 1917-го подав у відставку командир Українського корпусу Павло Скоропадський. А коли генерал Олександр Греков підготував для нового військового міністра план поетапного розгортання збройних сил України, то Порш грюкнув кулаком по столу і закричав: «Це бонапартизм!».
Як згадував Олександр Журавський, наступник Миколи Порша на посаді військового міністра УНР: «Вся робота проводилась в тому, що з самого ранку до вечіра приймались ріжні делегації, які звертались з такими проханнями, що тільки відбирали час…Діло управління в Міністерстві ... ще гірше занепало, як то було при Петлюрі, бо всі ходили кругом, хтіли працювати, але не знали куди і як прикласти свою енергію і як віддати ділу свої знання та силу. Порш розкидався, він хтів все знати, скрізь побувати і скрізь керувати, а тому совав носа зовсім не в своє діло».
За поданням Миколи Порша 16 січня 1918-го Мала Рада прийняла закон «Про народну армію», яка створювалася на основі народної міліції. За тих умов то був помилковий шлях, що означав загибель регулярної армії і призвів до розгортання отаманського руху.
Юрко Тютюнник гірко констатував у спогадах: «Ми мали знаменитий матеріал для будівлі – спалахнувші революційним ентузіазмом народні маси. Та серед керманичів Центральної Ради не знайшлося людини з творчим генієм. В нас були каменярі і часом непогані, але не було архітекторів-творців, ми не мали провідників… Час, дорогий час минав, умови змінювалися не нашу користь…».
При всьому цьому Микола Порш залишався щирим прихильником незалежної України, тоді як більшість Центральної Ради перебувала на автономістських позиціях.
За часів Української держави знаходився в опозиції до гетьмана. В липні 1918-го заарештований разом із Симоном Петлюрою за звинуваченням у підготовці повстання. З приходом до влади Директорії в січні 1919-го призначений послом УНР у Берлін.
У 1920-му відійшов від справ, оселився в Німеччині, займався науково-дослідницькою роботою.
Помер 14 квітня 1944-го у Берліні (Німеччина).
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті
На фото www.hai-nyzhnyk.in.ua: Микола Володимирович Порш (1879—1944)
