Михайло Семенко — перший український футурист

31 грудня 1892 року у с.Кибинці на Полтавщині народився Михайло Семенко, поет, дипломат, перший український футурист.

Походив з багатодітної родини. У чотири роки вивчився читати й писати. Пізніше вчився грати на скрипці: спершу в Хоролі, а потім брав уроки в Києві. У Хоролі Михайло вступив до реального училища, а закінчив його у Кременчуці. Продовжив навчання у Петербурзі в психоневрологічному інституті. Вивчення психології та неврології там поєднувалось із викладанням філософії, природничих та гуманітарних наук. Паралельно із навчанням Михайло відвідував класи скрипки у консерваторії.

У 1913 році у київському видавництві «Відродження» вийшла збірка Семенка «Prelude», що за «символістські вірші» швидко отримала схвальні відгуки, зокрема Грицька Чупринки й Миколи Вороного. У Києві на початку 1914 р. Михайло Семенко разом із художниками Василем Семенком (братом) та Павлом Ковжуном заснував перше футурустичне об’єднання. Усі учасники взяли собі екзотичні імена – Михайль, Базиль, Павль – і це переназивання згодом увійшло в моду серед українських футуристів. Перша українська трійка футуристів заклала друкарню «Кверо» (з лат. – «шукати»), звідки в лютому вийшли дві поетичні збірки Семенка-поета.

Михайло Семенко виступив проти перетворення образу Тараса Шевченка на культ. Він метафорично спалював «Кобзар», чим висловлював негативне ставлення до літературної традиції XIX століття, символом якої була поезія Т. Шевченка. На початку 20-х Семенко видав свою чергову збірку під назвою «Кобзар» і акомпонував Лесеві Курбасу на скрипці, коли той читав уривки з Шевченкових «Гайдамаків». За кілька років поет мав відношення до сценарію фільму про Кобзаря. Через Шевченка в нього виникали конфлікти з першою дружиною, а на пам’ятнику Кобзареві у Харкові зображена його маленька донька. У кінці 20-х Семенко затіяв кампанію з реабілітації Кобзаря, мовляв, Шевченко «жива людина, а не підмащені олією мощі».

У 1914 році М.Семенка мобілізували до війська, де він до 1917 року служив у Владивостоці солдатом телеграфічної роти царської армії. Під час служби він зустрів свою майбутню дружину – Лідію Горенко з сім’ї переселенців з України. Закоханий поет цікавився мистецтвом Японії (купував гравюри й малюнки), складав власні музичні композиції, пише книжки – «П’єро здається» і «П’єро кохає», що були надруковані у 1918 році.

У квітні 1918 року М.Семенко перебирався до Києва, де протягом двох років випустив дев’ять поетичних книг. Був заарештований денікінським режимом, але за два тижні був визволений батьком із в’язниці.

Михайло Семенко брав участь у підписанні Ризького мирного договору з поляками у 1922-му році в складі делегації новоствореної УСРР. Того ж року працював постійним головою в українському постійному представництві, тобто посольстві, у Москві. Перебуваючи у Владивостоці, вступив до більшовицької партії, в той час як у 1922-му через небажання возитись із перереєстрацією поет автоматично припинив своє членство. 1922 року він працює в представництві УРСР в Москві. З 1924-го по 1927 р. Семенко — головний редактор Одеської кіностудії і ВУФКУ, в 1925 р. — член редколегії «Журналу для всіх». В 1926 р. був редактором фільму «Тарас Шевченко», а 1928 р. у складі делегації українських письменників їздив до Білорусії.

Під час роботи на Одеській кіностудії М.Семенко познайомився з актрисою Наталею Ужвій, із якою у 1926 р. у Харкові поет вдруге одружився.

Після завершення одеського періоду М. Семенко заснував організацію «Бумеранг» і журнал «Нова ґенерація», які стали на піку відомої літературної дискусії. Перший номер часопису було видано в Харкові у жовтні 1927 року. У ньому публікувалися статті про кіно, театр, живопис, фотографію та архітектуру. Деякі публікації мали резюме іноземними мовами, часом заголовки й підзаголовки теж дублювалися французькою, німецькою, англійською й навіть мовою есперанто. Багато було перекладних матеріалів, оглядів, що висвітлювали напрями й постаті письменників на Заході. Тож журнал не замикався на футуризмі. «Нову ґенерацію» було самоліквідовано в 1932 році, та основне її ядро увійшло до Спілки радянських письменників України.

26 квітня 1937 року в Києві Михайла Семенка заарештували, звинувативши в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні терористичного акту на 1 травня 1937 року. Під тортурами М.Семенко зізнався у «злочинах». 23 жовтня йому оголосили смертний вирок через розстріл. 24 жовтня вирок виконано в одній з київських в’язниць, до справи долучено довідку про виконання вироку.

Першому українському футуристу було 45 років. Імовірно, що його поховано на території теперішнього Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», де був об’єкт спеціального призначення НКВС і відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих тих років.

Словник Михайля Семенка

Алергити
Безумити
Веснити
Громомовний
Душорозірваний
Еротити
Жемчужити
Заогнити
Ілюзити
Коханно
Лютобіль
Маніяково
Надзвичайнити
Омайнрідений
П’єдесталитися
Сонцекров
Трояндно
Уайльдно
Фантазоцирк
Хрещатикуючи
Цвяхко
Червоноплямитися
Шоколадитися
Щоглити