Чому лелека Жора проміняв теплі краї на сімейний затишок родини Куприєнків.
Ось такою затишною автобусною зупинкою зустрічає гостей маленьке село Хотіївка, що на кордоні з Сосницьким районом.
Село невеличке, тому новини, якщо такі з’являються, довго смакуються місцевими жителями. І коли у червні над сільською вулицею Садовою дорослі чорногузи навчали літати чотирьох молодих, то про це знали всі.
За лічені тижні птахи вже добре трималися у повітрі. Та якось один молодий лелека, перелітаючи електролінію, потрапив у дроти, які були під напругою. Мабуть, вдарило бідолаху. І хоча зумів виплутатися та долетіти до гнізда – не втримався й упав на землю. Дуже забився, не міг навіть звестися на ноги.
Прокидається, коли розвиднюється, поважно ходить по городах і луках, ловить мишей
Йому на допомогу поспішило кілька селян. Птаха підгодовували Зоя Саливонова, Валентина Остапенко і Галина Бордакова. Жив у дворі у Валентини Остапенко, але частенько навідувався на обійстя Галини Бордакової.
Добродушні жінки дуже його полюбили, ходили до сільського магазину купувати рибу. Приносили смаколики й інші сільчани. Проте усі хвилювалися, як же він полетить у теплі краї, коли ледве ходить? Чи зможе у небо піднятися?
Переживала за лелеку і родина Купрієнків – Валентина Григорівна і Валентин Якович. Родина два роки тому теж «прописала» у своєму дворі лелеку, який сиротливо блукав по селу. До самої осені доглядали за ним. А коли навчився літати і знайшов собі подругу, полетіли у теплі краї. Зараз у подружжя два коти – Муся і Філімон і два собаки – Жучка і Босіка. До пенсії Валентина Куприєнко працювала сільським головою, бібліотекарем, чоловік Валентин – вчителем фізкультури, завклубом.
Жінка розповідає:
— Якось я направила до лелеки свого чоловіка. Кажу, наловив риби, то відвези і йому. Той поїхав, пригостив. А неподалік стояли жінки, бідкалися, що пропаде чорногуз. От Валентин і вирішив забрав його до себе. Було це на початку липня.
Птах поселився на копицях соломи у дворі Купрієнків, походжає і до сусідів. І частенько там ночує. Прокидається, коли тільки розвиднюється, поважно ходить по городах і луках, ловить мишей. Робить і спроби злітати. Тільки крила не тримають – знову й знову опиняється на землі. Живеться чорногузу у Купрієнків ситно. А за гарний апетит прозвали його Жорою.
Хазяїну не раз доводилося віддавати ненажері чи не увесь улов, та чоловік не шкодує. Коли господар занедужав і кілька тижнів лікувався в обласній лікарні, засумував Жора. Повеселів лише тоді, коли повернувся, і тепер не відходить від нього. А якось Валентина поїхала до сусіднього села Матвіївки по зерно – туди і Жора якось дістався. Довелося «Москвичем» везти назад у Хотіївку.
Віктор Божок, м.Корюківка, Susidy.city
