Цей день в історії УПА. 1 жовтня народилася Марія Савчин (1925 – 2013), член ОУН і УПА, дружина полковника УПА Василя Галаси – Орлана, Лицарка Бронзового Хреста Заслуги.
Марія Савчин народилася у селі Задвір'я під Львовом. Усе своє життя вона присвятила боротьбі за українську державність. У 1940-х була провідницею підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайоновою УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини, зв'язковою референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.
У підпіллі зустріла Василя Галасу, який у травні 1945 р. офіційно став її чоловіком. Галаса (псевдо Орлан) був полковником УПА, очолював обласний провід ОУН Перемишльської області (нині – Польща). За подружжям полювали чекісти. Під час затримання в 1947 році співробітниками МГБ у Кракові Марічка втратила кількамісячного сина Зенона. За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.
Надалі Марічка з чоловіком діяли в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі. Орлан організовував рейди УПА на Захід. У липні 1948 р. Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948 р. у Василя і Марії народився син Петро.
11 липня 1953 року Марічку з чоловіком схопила оперативна група МГБ, яка діяла під виглядом повстанців. Подружжя перевезли у київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту із закордонним представництвом Української Головної Визвольної Ради. Василь Галаса погодився лише за умови, що цим кур’єром стане Марічка. Він був впевнений, що його розстріляють, і намагався врятувати дружину. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. Орлана обіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу. За змовою Василя Галаси і Марії, вона мала викрити плани МГБ і залишитися за кордоном.
Маленького сина Петра Марічка змогла побачити лише з вікна автомобіля перед від’їздом у США у 1954 році. Його виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і хлопчик не знав, що живе у прийомних батьків.
Орлана у 1958 році засудили на 10 років ув'язнення, але у 1960-х рр. він був звільнений, хоч постійно перебував під наглядом КДБ. Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.
Марія Савчин виконала свою місію, розповівши на Заході про плани КДБ щодо знищення українських визвольних осередків за кордоном. Їй довелося пройти перевірки й пережити недовіру від деяких представників діаспори. У 1953 році Марічка емігрувала у США. Там вийшла заміж за Володимира Пискіра і в їхньому шлюбі народилося двоє дітей – Богдан та Лариса. Вона була активною учасницею діяльності громадських організацій української діаспори.
Але найбільшим її внеском у пам’ять про УПА стало написання книжки. Зі свіжої пам’яті Марія Савчин написала мемуари «Тисяча доріг», які було кілька разів перевидано. «Було одне задумане діло, яке тримало мене при житті. Цей задум я виношувала в серці крізь увесь маршрут, він вів мене на Захід провідною зорею. Я почувала, що доля недаремне привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене великий обов'язок – зберегти пам'ять про нашу визвольну боротьбу, особливо її кінцевий період», — зауважила Марія Савчин про свою книжку мемуарів.
У 2003 році на запрошення Осипа Зінкевича і видавництва «Смолоскип» Марія Савчин приїхала у Київ на презентацію другого видання книжки «Тисяча доріг». У Будинку вчителя на сцені Марійку Савчин і Василя Кука багаточисельна публіка вітала її стоячи аплодисментами як знак поваги за їхню боротьбу за українську незалежність. У 2017 році видавництво «Смолоскип» ще раз видало спогади Марічки, тож сьогодні є можливість придбати це видання й довідатися надзвичайно цікаву розповідь про діяльність Української повстанської армії.
Померла Марія Савчин 22 квітня 2013 року в місті Кергонксон (штат Нью-Йорк), де й похована.
Підготувала Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті
