4 липня 1935 року народився Петро Содоль – один із найперших дослідників історії Української повстанської армії.
Він народився 1935 року в с. Миколаївка (нині село Бучацького району на Тернопільщині) в родині сотника Армії УНР Петра Содоль-Зілинського. У 1944 році разом із батьком потрапив у Західну Німеччину. Звідси у 1949 році емігрував до США. Упродовж 1958—78 років Петро Содоль служив в американській армії. Був учасником війни у В’єтнамі. Навесні 1965 року сотня 9-ої Піхотної Дивізії військ Південного В'єтнаму, де служив поручник Содоль, потрапила в засідку комуністичних переважаючих сил в районі Кієн-Ван у дельті ріки Меконґ. Петро Содоль вмілим проводом і відвагою вивів свою частину з вогню ворога, ведучи сам відплатний обстріл. За відвагу і порятунок побратимів вже наступного дня в’єтнамський генерал Вінг Лог відзначив Петра Содоля «Хрестом хоробрості з Золотою Зорею». У бойових діях П.Содоль був двічі поранений, за військові заслуги нагороджений 2-ма медалями «Пурпурове серце», В'єтнамським хрестом хоробрости, медаллю Бронзової зірки із знаком V. У відставку вийшов у чині майора.
Петро Содоль закінчив Національний університет штату Небраска (США), де отримав ступінь бакалавра політичних наук та магістра бібліотекознавства. Сфера його наукових зацікавлень: структура та старшинські кадри Української повстанської армії. Із 1983 року працює співробітником Видавничого комітету «Літопис УПА», є упорядником 18-го і 19-го томів. Екс-президент видавничої корпорації «Пролог» (Нью-Йорк; США). Автор англомовної книги «UPA: they fought Hitler and Stalin: A brief overview of military aspects from the history of the Ukrainian Insurgent Army, 1942–1949» (1987), перших енциклопедично-довідкових видань з історії УПА «Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник I—ІІ» (1994, 1995) та низки наукових публікацій.
Петро Содоль – активний член Пласту (курінь УПС «Лісові Чорти»), один із засновників Міжкрайового вишкільного табору «Лісова школа». У 1973—2000 роках був членом Головного проводу «Пласту». Досьогодні є активним учасником українського громадського життя в США та в Україні.
Згодом між націоналістами були ще інші варіанти привітів, але остаточно під час ІІ великого збору Організації Українських Націоналістів(ОУН) (бандерівці) у Кракові окремою постановою від 4 квітня 1941 року формально затверджено: «Обов’язуючі слова повного привіту: «Слава Україні» — відповідь «Героям Слава». Цілком закономірно що цей привіт та відповідь були вживані підпіллям ОУН від 1941 року а від 1943 року це поширено на Українську Повстанчу Армію(УПА). Отже таким чином ці слова і увійшли в народну пам’ять.
Ці чотири слова кожному(хто знає правдиву історію України) нагадують про довголітню та героїчну боротьбу ОУН та УПА. В цій боротьбі(в якій не було перемир’я і ніхто не підносив білий прапорець) тисячі загинули на полі бою, були розстріляні, повішені, закатовані чи вислані в концтабори(спершу військами Гітлера, а згодом репресивною машиною Сталіна). Гинули не тільки бійці із зброєю в руках на полі бою а також цивільні люди, інтелігенція, літні люди, діти які були знищені в селах чи лісах. Це були не тільки свідомі патріоти-українці, але також російськомовне населення, єврейські общини та інші дочки і сини волелюбних народів. Не було б цих жертв починаючи з 1941 року а тепер і героїв сучасності (Небесна сотня та військовики АТО), ймовірно не було б і України.
Всі вони хто склав голову за Україну є Героями з великої букви. Саме про всіх цих героїв (минулих і сучасних) згадуємо коли відповідаємо «Героям Слава!». В народній пам’яті Герої не вмирають».
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
