Село Мирне, вулиця Сонячна… сама назва спонукає на щось позитивне, радісне, те, що гріє душу…
Господар Сергій Федорович із господинею Світланою Павлівною одягнені в українське національне вбрання зустрічають нас на ґанку. Усміхнені, привітні, охочі до спілкування. У веранді невеликого, але чепурного будинку зі світлими мереживними фіранками до нас приєднуються такі ж охайні діти. На обличчі меншого – Назара – щаслива посмішка, він ненароком тулиться до тата: чи то соромиться, чи твердо відчуває, що поряд з мужнім чоловіком він у цілковитій безпеці. Витончена, струнка і вже майже доросла Яна стає поряд з мамою, помітно хвилюється від неочікуваної зустрічі з гостями. Знайомство, перші хвилини спілкування дають зрозуміти, що у цій родині панує затишок, теплота у стосунках і повага. Я б ніколи не здогадалася, що ці діти – прийомні. На жаль, у свої юні роки їм довелося побачити чимало горя ще при живих батьках. Про їхні життєві історії можна писати сумні оповідання, але, мабуть, не варто, бо сьогодні вони щасливі. І Міжнародний день сім’ї святкують у родинному колі, як це і належить всім дітям. А ключі від сімейного щастя їм подарували колись зовсім чужі, а нині найрідніші – подружжя Молчанових.
На Бобровиччині Чернігівської області цю родину добре знають, бо вони одними із перших стали прийомними батьками. Кровних дітей не мають, та Назара з Яною вважають за рідних, бо чимало вже пережили разом. Пригадують ті щасливі і водночас болісні моменти, коли в їхній родині з’явився Назарчик. Хлопча дещо нагадувало маленьке вовченя, що згубилося в лісі – таке ж боязке і беззахисне.
«До першого дзвоника лишалися лічені дні. Назар мав йти у перший клас. Ми доклали максимум зусиль, аби хлопчик відчув і запам’ятав це свято на все своє життя. Ми не могли дозволити, аби він приєднався до решти першачків через тиждень-два, – говорить пані Світлана, яка не з чуток знає, скільки це свято дарує незабутніх емоцій, адже все своє життя працює вчителем у школі. – Нам наша соціальна служба неабияк посприяла, щоб пришвидшити оту всю тяганину з документами. 28-го серпня ми забираємо Назара, 29-го купуємо йому святкове вбрання, вчимо вірш і 30-го на репетиції він, щасливий, серед дітей розповідає свої перші у житті поетичні рядки».
У соціальній службі й досі пам’ятають, як Назар захоплено розглядав елегантний костюм, білосніжну сорочку і хитромудрий аксесуар – краватку-метелик, якого раніше навіть по телевізору не бачив.
Про складну життєву ситуацію, у якій перебуває Яна, родина Молчанових дізналася від класного керівника дівчини Ніни Іванівни, яка дуже переймалася долею дівчини. Виявляється, Назар і Яна – двоюрідні брат і сестра. Тривалий час навіть росли в одній хаті. Батьки зловживали алкоголем, до дітей не було діла.
«Коли діти через рік зустрілися – вони так плакали, так щиро обіймалися, – розповідає Сергій Федорович. – Ми просто не могли дозволити Яні лишитися на вулиці. Ще тривали судові засідання по позбавленню батьківських прав, Яночка вже жила у нас. Ми дуже хотіли, щоб діти оминули інтернат. Завдяки нашим службам це стало можливим».
Усі ми, дорослі люди, розуміємо, що виховувати дітей, які мають душевну травму від несправедливої до них долі, нелегко. У кожного своя непроста, а часом навіть трагічна історія життя. І для суспільства дуже важливим є виправити життєву стежину таких дітей: подарувати їм щасливе дитинство і підготувати до самостійного життя.
«Якщо ви думаєте, що це щось далеке і вас не стосується – помиляєтесь, – говорить директор Бобровицького районного центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Олег Роговий. – Ми не побудуємо сильне і щасливе суспільство, якщо не вирішимо проблему здорового виховання молодого покоління. Наразі ми працюємо над тим, аби сімейні форми виховання замінили інтернати. У нашому районі сім прийомних родин і два будинки сімейного типу. Повірте, щоб дитина виросла повноцінним членом суспільства – їй потрібна турбота батьків. Рідних чи прийомних – різниця не така вже й велика. Головне, щоб ці люди були добросовісними і відповідальними».
Тільки люди з безмежною добротою в серці, які наділені почуттями любові, співчуття та небайдужості до маленьких громадян і які прагнуть зробити щось добре у своєму житті для інших, здатні на такий відповідальний крок. Приклад – родина Селіщевих з Бобровиці. Велике горе спіткало їх кілька років тому – трагічно загинув дорослий син. Одному Богу відомо, що довелося пережити Тамілі Олександрівні та Геннадію Олексійовичу. Оговтувалися дуже довго. Дивлячись на своїх кумів Молчанових, наважилися на прийомне батьківство. На обличчі цих двох згорьованих людей знову з’явилася посмішка, у серцях надія, а в очах вогники, коли вони розповідають про Дашу, котра нещодавно стала для них донькою.
«Даша вчиться у п’ятому класі. У нашій родині вона лише з лютого, а вже називає нас мамою і татом», – тішиться Геннадій.
Привітання для родини Селіщевих
«Мені вчителі кажуть, що вона дуже розумна, але не надто переймається навчанням. Ми з нею поговорили. У цілях виховання забрали на деякий час мобілку, аби не сиділа днями в Інтернеті, і дитина знову почала вчитися. Ба більше, з’явився час і на кухні допомогти, і по дому. Навіть млинці нам з чоловіком пекла», – посміхається пані Таміла.
Даша, Яна і Назар – тепер кращі друзі. Вони володарі ключів від сімейного щастя, заради якого прийомні батьки готові долати всі труднощі і перешкоди. Щасливі діти – запорука щасливої держави, переконані наші герої. Допоки цього не зрозуміють у владі і суспільстві, говорити про європейськість держави українці не мають морального права. У Міжнародний день сім’ї представники Служби у справах дітей Бобровицької райдержадміністрації та Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відвідали прийомні родини, порадували їх подарунками і ще раз висловили свою вдячність прийомним батькам за їх милосердя і добрі серця.
Сніжана БОЖОК, фото автора
На першому фото: прийомна родина Молчанових
