1944 рік
В ніч на 14 лютого кілька десятків повстанців здійснили напад на райвідділ НКВС і райком КП(б)У в райцентрі Тучині на Рівненщині задля звільнення заарештованих. Бій тривав майже три години. Захопити будівлі не вдалося, радянські джерела повідомляли про двох поранених, втрати нападників оцінювали в 5 осіб убитими й пораненими.
Загін УПА атакував райвідділ НКВС у місті Деражному на Рівненщині. Захоплені в полон начальник і секретар райвідділу, дільничний уповноважений.
Начальник райвідділу НКВС та оперуповноважений обстріляні підпільниками в селі Гонза на Рівненщині.
1945 рік
Оборонний бій УПА-Північ біля села Червоний бір на Волині. Загинули 27 повстанців, у тому числі командири підрозділів Панас Матвійчук–«Крилач» і «Борис».
Панас Матвійчук («Віталій», «Крилач») (1918—1945) – комендант запілля Військової округи «Турів» (1944—1945), командир з’єднання груп-33, оргреферент північно-західної Генеральної округи Народно-Визвольна Революційна Організація. Майор-політвиховник УПА (1945).
«Щодо Панаса Матвійчука, то він родом із села Старий Порицьк. За польського ладу закінчив гімназію. Мав лагідну вдачу, був добрим, чуйним до друзів по підпіллю. Високий, обличчя довгасте, з голубими очима, волосся русяве. Трохи сутулився. Після Акту проголошення самостійності 30 червня 1941 р. у Львові і арешту членів уряду на чолі зі Степаном Бандерою, пішов у підпілля, був окружним провідником на «Степу» і «Січі» загальної сітки. Згодом його відкликали з цього терену в обласний провід. Загинув від ран у лютому 1945 року в Паридубському лісі на Ковельщині під псевдонімом «Крилач».
Галина Коханська. З Україною у серці. Спомини (Літопис УПА. Бібліотека – том 9).
Напад чоти УПА-Захід на дільницю винищувального батальйону в селі Кругів на Львівщині. Знищено 10 військових і 10 радянських активістів, захоплено 2 кулемети.
1946 рік
Сотня «Летуни» (командир Євген Музичка–«Середній») УПА-Захід напала на табір НКВС біля села Велика Тур’я на Станіславщині. Після максимального зближення перша чота відкрила шквальний вогонь, а друга зайшла з лівого флангу. Чекісти отримали підмогу і перейшли в наступ. Під час переслідування виникали численні сутички. Надвечір сотня розділилася на чоти і відступила до призначеного місця збору. Загинули чотовий «Голуб», стрільці «Палій», «Підкова», «Бистрий».
Загони НКВС захопили криївки в селах Тухолька на Дрогобиччині (загинув станичний ОУН Михайло Дьорка–«Сосна») та Братківці на Станіславщині (загинули 4 повстанці, зокрема командир кущової боївки ОУН «Залізняк»).
Під час облави загонів НКВС у лісі біля села Тарнавка на Дрогобиччині загинули станичний пропагандист «Грушка» і надрайонний провідник ОУН «Карпо».
В бою із загоном НКВС у селі Гринів на Львівщині загинули командир боївки Лука Шеревеха–«Кобзар» і 6 повстанців.
1948 рік
Підпільники напали на конвой МВС у селі Ходачків на Тернопільщині. Внаслідок перестрілки конвоїри і арештанти розбіглися.
У зіткненні з загоном МВС біля села Крупець на Тернопільщині знищений 1 військовий.
1949 рік
Радянські активісти захопили криївку у селі Петранка на Станіславщині, важкопоранений підпільник застрелився.
Зіткнення повстанців із загонами МВС в селах Блажів на Дрогобиччині (загинув командир боївки СБ Андрій Доцик–«Бук»), Байківці на Тернопільщині та Поріччя на Львівщині.
1950 рік
В селі Тисменичени на Станіславщині знищений уповноважений райкому КП(б)У Бочков.
Оперативно-військовий загін МВС захопив криївку в селі Камінь на Станіславщині. У перестрілці загинули 5 повстанців.
1951 рік
Після зради захопленого в полон Михайла Козакевича–«Байденка» (згідно радянських звітів, за два місяці завдяки йому та іншим полоненим знищено 47
підпільників), пошукова група МВС захопила криївку біля села Вікторів на Станіславщині. Застрелився окружний провідник ОУН Павло Когуч–«Павло» та два охоронці.
Павло Михайлович Когуч («Павло») (1923—1951) – народився в селі Павелче (нині Павлівка) на Станіславщині. Закінчив гімназію і педагогічні курси. Пройшов вишкіл у старшинській школі. Командир сотні «Заведії» УПА-Захід (1945—1948), надрайонний провідник ОУН на Станіславщині. Очолював боївку, котра в 1946—1950 роках здійснила 53 акції (знищено 58 ворогів, зокрема 3 травня 1946-го – генерала-полковника військ НКВС Москаленка).
«…він мав якесь відчуття зради, дар вчасно відійти з одного місця в інше, і так відбувалося багато разів. Навіть потрапивши в пастку, Павло зі своїми хлопцями вмів перехитрити облавників і не допускав втрат», – стверджує Іван Когуч, автор книги «Павло Когуч – сотенний УПА». І наводить розповідь небожа Павла Євгена Когуча, який на будівництві в Караганді зустрів колишнього чекіста, що свого часу брав участь в облавах на Павла Когуча:
«Гарнізонники щодня мали звітувати перед вищим начальством про оперативні дані, що стосуються Павла та його сотні… Якось, як розповів колишній облавник, гарнізон отримав точні координати перебування Павла. Невідомо як, але їхня розвідка дізналася, що сотенний має вийти на зв’язок з певними людьми. Енкаведисти знали про місце і час зустрічі, був їм відомий навіть пароль. У місці зустрічі була влаштована засідка. Солдати отримали суворий наказ не стріляти, а взяти Павла тільки живим. Коли підійшов визначений час, із засідки побачили сотенного, який ішов у супроводі трьох бійців. Повстанці зупинилися. Далі Павло пішов сам. Чим ближче він підходив і солдати чимраз чіткіше бачили в сутінках його постать, акуратний мундир, оперезаний офіцерською портупеєю, тим більше (як зізнався оповідач) мурашки бігали тілом. Павло зупинився за кілька метрів від засідки і став прислухатися до тиші нічного лісу, вдивляючись у темряву. У місячнім сяйві облавники бачили його зосереджене обличчя. Хтось із них українською мовою назвав пароль. Мить роздумів – і Павло пускає дві автоматні черги в напрямі, звідки пролунав голос, повертається і… не втікає, а твердою ходою зникає поміж дерев. Облавники не стріляли і не переслідували сотенного. Як зізнався оповідач, поведінка сотенного була настільки несподіваною і так паралізувала їхню волю, що ніхто із солдатів навіть не поворухнувся, поки Павла не стало».
1952 рік
У зіткненні з опергрупою МДБ у Гусятинському районі на Тернопільщині, загинув командир кущової боївки Степан Костів–«Ігор».
Підготував Сергій Горобець
