1917, 21 (8) вересня – у Києві розпочав роботу З’їзд поневолених народів (З’їзд народів Росії).
Форум представників народів колишньої Російської імперії скликаний з ініціативи Центральної Ради і проголосив курс на федеративно-демократичний устрій Російської республіки.
Робота з’їзду проходила в приміщенні Педагогічного музею. 90 делегатів (84 з вирішальним голосом, 6 – із дорадчим) представляли українців, білорусів, поляків, латишів, литовців, естонців, євреїв, молдаван, кримських татар, грузинів, донських козаків та інші народності.
Газета «Нова рада» повідомляла, що першого дня прибуло 50 делегатів: «Від багатьох інших народів надійшли телеграми, що їхні представники їдуть на з’їзд. Отже, внизу зала засідань Педагогічного музею має чимало вільних місць, зате по хорах повнісінько гостей. Не тільки всі місця зайняті, але і стоїть багато людей… перед відкриттям з’їзду в вестибюлі музею зібралась сила бажаючих попасти хоч на хори, але квитків уже не було».
Почесним головою з’їзду обраний Михайло Грушевський, головами – Х. Бахман (латиш), Й. Бараташвілі (грузин), В. Бєльський (литовець) та українець Микола Шраг.
Михайло Грушевський у вітальній промові зазначив: «Київ здавна був огнищем федеративної ідеї. Не говорячи про давніші часи, уже Кирило-Мефодіївське братство цілком поважно поставило питання про федеративний устрій Росії. З тої пори ідея ця безперестанно жила на Україні, дожидаючись кращих часів».
Більшість представників підтримали ідеї федералізму і відзначили провідну роль України в процесі перебудові Росії. За повну державну незалежність виступили представники Польщі, Литви та євреїв.
Позицію українців представляв Михайло Грушевський: «Україна не йде через федерацію до самостійності, бо державна незалежність лежить не перед нами, а за нами. Ми уже раніше об’єднались з Росією як незалежна держава і своїх прав ми ніколи не зрікались… Ми не будемо казати, що ми дуже любимо Російську республіку, бо до сеї пори ми від неї нічого доброго для себе не бачили. Цей старий участок, в якому нас держали безсрочно, «до окончания переписки», не може викликати у нас симпатії. Наші симпатії може придбати той «палац народів», який ми хочемо зробити з Росії».
Як зазначала «Нова рада»: «по скінченні промови, котру під кінець промовець говорив з великим захопленням, йому зробили гучну овацію. Це була справді одна з найкращих промов на цьому з’їзді».
З’їзд завершив свою роботу 28 вересня і наостанок прийняв ряд постанов, основна з яких – «Про федеративний устрій Російської Держави»:
«1. Головною хибою державного устрою Росії як при старому ладові, так і після революції, є надмірне зосередкування законодавчої та виконавчої власті.
12. Через те, що Росія складається з багатьох народів, які мають більшу чи меншу національну свідомість, різноманітну національну культуру, історичне минуле і в економічному відношенні вони складають окремі своєрідні кола, то єдино придатною формою федерації є така, котра основана на національній підставі…
Вважаючи на згадані міркування, З’їзд народів, скликаний Центральною Радою, визнає, що Росія повинна бути федеративною демократичною республікою».
Переводити проголошені гасла в практичну площину мала обрана з’їздом Рада народів із рівним представництвом (4 члени від кожного народу) і місцем перебування в Києві. Її організаційне засідання відбулося 29 вересня, наступного дня після з’їзду. Головою обрано Михайла Грушевського, секретарем – Миколу Любинського.
СЕРГІЙ ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
