За три роки бойових дій кавалер ордена «Народний Герой України» молодший сержант Микола Мушинський урятував десятки життів побратимів.
Можливо, що про справжні подвиги цього бійця мало хто б знав, якби не його командир та побратими. Саме вони були ініціаторами представлення його як достойного кандидата на нагородження цією високою недержавною нагородою.
Під час запеклого бою 12 вересня 2014 року біля населеного пункту Петрівське було поранено командира взводу. У цій ситуації серед деяких мобілізованих бійців ледь не розпочалася паніка. Молодший сержант Микола Мушинський, як найдосвідченіший у підрозділі, не розгубився і взяв керування на себе. Розмістивши два відділення в десантному відсіку та на броні БМП, Микола разом із товаришами проривався із ворожого оточення, маневруючи розбитими шляхами. Дорогою йому довелося підбирати й інших військовослужбовців, які опинилися у такому ж становищі.
— Досі не можу збагнути, як йому вдалося розмістити на своїй БМП таку кількість бійців. Таких критичних ситуацій за три роки було чимало. І в кожній з них Микола завжди поводився спокійно та впевнено, ми пишаємося ним, — каже його командир роти.
Микола — людина дуже скромна і неговірка. Він не любить розповідати про війну. І його можна зрозуміти, адже за понад три роки перебування у районі проведення АТО він втратив багатьох своїх друзів.
Бойові побратими та командир підрозділу Богдан, коли розповідали про Миколу Мушинського, добирали найвлучніші прикметники, які характеризують молодшого сержанта, — відповідальний, досвідчений, скромний, сміливий, добрий, щедрий, спокійний, наполегливий…
— Я знаю Миколу з 8-го вересня 2014 року, — говорить його командир Богдан.
— На той час усі наші найкращі машини ми віддали мобілізованим механікам. Декотрі з них, звісно, були необстріляними й не мали відповідної практики. Тоді вчасно на допомогу мобілізованому поповненню нашої роти прийшов Микола. Як найдосвідченіший механік-водій, він став для кожного з них наставником-інструктором. Розповідав, що та як треба робити в тій чи іншій обстановці, пояснював, показував, допомагав. Таким чином за короткий час Микола озброїв їх своїм бойовим досвідом.
— Ми тоді саме здійснювали марш у Старобешеве, щоб вивезти поранених з Іловайська, — продовжує розповідь офіцер. — Колона рухалася на максимальній швидкості, здіймаючи густу куряву. Подолавши понад сто кілометрів, бійці прибули на місце та спромоглися вивезти з-під ворожих обстрілів багатьох побратимів. Тоді знову відзначився молодший сержант Микола Мушинський. У його машині раптово відмовили гальма. Попри це, Микола зумів довести свою БМП до місця призначення.
...29 січня 2017 року, південніше Авдіївки українські військові відбили чергову спробу противника прорвати оборону. Ворог почав масовані обстріли з мінометів та стрілецької зброї. Безперервно, протягом трьох годин, у нічному небі було видно численні трасери, освітлювальні міни, що летіли з окупованого Донецька у бік авдіївської «промки». На наші позиції сипався інтенсивний смертельний «феєрверк». Після артпідготовки російські окупанти зробили чергову спробу штурму, але дістали відсіч. Зазнавши значних утрат, змушені були відступити. Переслідуючи ворога, наші бійці захопили ворожі позиції і закріпилися на них. Супротивник, намагаючись відновити контроль над утраченими рубежами, розпочав щільний артилерійський вогонь. Під таким шаленим обстрілом молодший сержант Мушинський у складі екіпажу своєї БМП-2 раз по раз доправляв на «Орел» боєприпаси, медикаменти, воду й продукти. На зворотному шляху вони евакуйовували у «зелену» зону наших поранених.
Третього дня оборони цієї позиції Микола з екіпажем робив черговий виїзд. Завдання те саме — доставка боєприпасів та евакуація поранених. Переїхавши розтрощену ворожим снарядом залізничну колію, бойова машина несподівано «роззулася» й стала як укопана в небезпечному місці. Ворожі кулі посипалися на «поранену» БМП. Здійснити екстрений ремонт було неможливо, щоб підняти її, потрібні були домкрати. Вже темніло, коли Микола із екіпажем приховано залишили серед поля «роззуту беху», й приєдналися до своїх.
Наступного ранку Микола Мушинський, разом із навідником дісталися своєї «пораненої» БПМ-2. Цього разу — з комплектом гідродомкратів. Тільки-но вдалося відірвати від землі багатотонну машину, а заліплені липкою глиною котки ледве торкнулися примерзлої поверхні ґрунту, ворожий обстріл посилився. Досить довго довелося хлопцям лежати під днищем БМП та перечікувати вогняну зливу, яка не давала змоги навіть підняти голову. Притиснувшись до холодної землі, бійці могли лише чути, як раз по раз кулі влучають у корпус їхньої «Ластівки». Хвилини здавалися вічністю. Зрештою, коли обстріли трохи вщухли, молодшому сержантові Мушинському під прикриттям навідника все ж удалося натягнути гусеницю. Він завів БМП та продовжив виконувати бойове завдання.
— Здійснити ремонт під щільним обстрілом зміг би не кожен, — впевнений командир роти.
Після нагородження недержавним орденом «Народний Герой України» Микола побував у відпустці у рідному волинському мальовничому селі Антонівка. Тут його радо зустріли батьки Віктор Олександрович і Тетяна Петрівна, брат і сестри. Двадцятичотирирічний Микола — старший син у сім’ї.
З усіх антонівських хлопців лише Микола воює, гідно захищає Україну. Сумно, але всі Миколині шкільні друзі й товариші нині перебувають десь на заробітках у Європі. Ось що він сам сказав із цього приводу:
— Хлопці, які повернулися із сусідньої Польщі, де працювали на різних роботах, пропонували мені кинути армію й податися з ними. Умовляли, казали, що там добрі зарплати… Я звик до армії й знаю, що тут потрібний, — каже Микола, — та й хлопців покинути не можу, колектив у нас дружній і злагоджений: побратими ніколи не лишать у біді, ніколи не зрадять…
…Зараз народний Герой України молодший сержант Микола Мушинський знову на передовій і разом із підрозділом тримає оборону під Авдіївкою...
Ярослав МЕЛЬНИЧУК
«Народна армія»
