У цьому році виповнюється 185-та річниця з дня смерті талановитого скульптора зі світовим ім’ям, уродженця Чернігівщини Івана Мартоса, який двадцять років свого життя присвятив виключно надгробній скульптурі та є автором понад двадцяти надгробків-шедеврів.
А талант цей майстер справді мав колосальний: у 10-річному віці вступив до Санкт-Петербурзької академії мистецтв та закінчив її з золотою медаллю!
Скульптор пам’ятав про своє родове коріння. Хоч виїхав з рідної Ічні ще в дитячому віці і більше ніколи не бував на Батьківщині, працював для України, створивши ряд визначних пам’ятників, які були встановлені в Батурині, Одесі та Херсоні.
Послідовний представник класицизму, І. Мартос під час перебування в Італії (навчався у майстернях відомих митців Антоніо Канови, Помпео Батоні та Рафаеля Менгаса) вивчав шедеври античного мистецтва. Але скульптор не пішов по шляху повторення бачених зразків, хоча і віддавав належне їх досконалості. Він виробив власний тип надгробного пам’ятника, використовуючи традиції античності як основу. Цей жанр став домінуючим в його творчості.
У своїй надгробній скульптурі Іван Петрович часто використовував різнокольорові матеріали і робив це з тонким розумінням їх колористичних особливостей. Така характерна риса може бути віднесена до впливу архітектора Чарльза Камерона (він довгий час співпрацював з І. Мартосом), який з такою витонченістю застосовував різноманітні за фактурою і кольором граніт, мармур, скло.
Дотримуючись принципу класичної побудови пам’ятника, Іван Мартос майже в кожен свій надгробок вводить портрет, зазвичай – в рельєфі на тлі медальйона або у вигляді бюста.
Яскравим зразком його творчості став надгробок гетьмана України Кирила Розумовського у Воскресенській церкві в Батурині. К. Розумовський помер у січні 1803 р., а через два роки на місці поховання гетьмана в церкві було встановлено надгробний пам’ятник.
На жаль, ми не маємо відомостей, як Іван Петрович отримав замовлення на виготовлення надгробка. Але очевидним є факт того, що він добре знав проект церкви, бо обрав місце і пропорції, які гармонійно вписалися в її архітектуру. Є підстави вважати, що оскільки Іван Мартос досить довгий час співпрацював з Чарльзом Камероном, який був архітектором палацово-паркового ансамблю Розумовського в Батурині, роки будівництва якого співпадають з роками побудови Воскресенської церкви, то план та архітектуру церкви міг повідомити скульптору саме архітектор.
Уся композиція надгробка була змонтована на тлі фонової пласкої піраміди з темного мармуру, закріпленої на стіні храму, а надгробний пам’ятник – у вигляді піраміди з рельєфним портретним овалом на постаменті та урни під флером.
У фондах образотворчого мистецтва Державного історичного музею Москви вдалося виявити єдине на сьогодні проектне зображення надгробка «Проект надгробия графа К. Г. Разумовского в Батурине. И.П. Мартос»[2]. Це гравюра очерком, яку виконав Костянтин Афанасьєв, відомий російський гравер ХІХ ст. Гравіювання очерком вимагає точності малюнка, всі деталі якого виконувалися небагатьма лаконічними штрихами, без затушування, а тіні зображувалися всього кількома лініями.
Цю ілюстрацію, гравюру очерком, Костянтин Якович зробив до каталогу робіт Івана Мартоса, який готував до видання/друку відомий мистецтвознавець та художник Василь Григорович (зять Мартоса І. П.).
Ще за життя І. Мартоса Василь Іванович хотів видати друком кращі його твори з коротким їх описом. Мартос був на те згоден і передав йому багато своїх малюнків. За задумом Василя Григоровича видання мало складатися з текстової та ілюстративної частини, причому остання включала не менше 70 гравюр. Текст планувалося писати двома мовами: російської та французькою [1]. Але на жаль, остаточна доля цього проекту не відома. Як і багатьох аспектів роботи Мартоса над виготовлення надгробку гетьману Розумовському.
Ми ставимо собі за мету детально дослідити історію роботи майстра –українця на пошану українського гетьмана.
Наталія Пільтяй, наукова співробітниця НІКЗ «Гетьманська столиця»
