Доля привела мене сюди кілька років тому. Спочатку відчуття були неоднозначні: невелике місто, аж ніяк не мегаполіс…
Сонячний ранок зустрів мене на міській автостанції яскравими променями та зеленою тінню парку навпроти. Руку трохи тяготила сумка з речами, давався взнаки час у дорозі, але настрій був піднесений: серце билося жвавіше, аніж завжди. Всередині вирувало якесь особливе відчуття чогось небуденного. Не вперше і ще не востаннє я приїхав складати сесію, все до болю знайоме і, ніби, також раде мене бачити.
Ноги знають уже всі дороги і несуть на квартиру на автопілоті, майже не взаємодіючи з мозком, котрий зайнятий хаотичними думками, неквапливо розкладаючи все по «поличкам» , певно, відчуваючи, що працювати йому доведеться багато, вмикає енергозберігаючий режим. Але я не просто йду – насолоджуюся, просто оглядаючись навколо себе.
Глухів нині – невеличке мальовниче містечко на Сумщині, історія якого сягає глибокої давнини. Згадки про нього з’являються в Іпатіївському літописі. Місто жило в різні часи по-різному, найвизначніші сторінки для нього – 18 століття, коли його було обрано столицею Гетьманщини. Друга половина 19 століття була характерна архітектурним та культурним відродженням за рахунок меценатів, найвідомішим із яких був цукрозаводчик М. А. Терещенко (на скільки мені відомо, його нащадки й нині не залишають місто без допомоги).
У 1874 році було відкрито Глухівський учительський інститут, який майже за півтораста років свого існування та перебудов системи педагогічної освіти увібрав у себе досвід трьох віків та знання багатьох світил науки. Сьогодні – це Глухівський національний педагогічний університет ім. О.Довженка, названий на честь свого видатного випускника.
Але не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти — перше враження виявилося помилковим. Місто живе студентами, воно ними наповнене, вбираючи енергетику молоді. В той же час нема столичного хаосу та швидкості, натомість є неквапний плин, розмірений та впевнений. Ще пізніше виявилося, що саме такий ритм і був мені потрібен, а викладацький склад університету – сильний та досвідчений, що не може не тішити. Доводилося стикатися зі скептиками, які неоднозначно посміхалися, коли чули, що навчаюся в Глухові, на що слід зауважити: тебе навчать усьому не гірше ніж деінде, але коли не схочеш сам – не допоможе жоден престижний столичний ВУЗ.
Олександр ПОХИЛЕЦЬ, м. Семенівка, Чернігівщина
