Відійшов у вічність один із найперших українських священників Чернігова отець Петро Кириченко.
Монах, нащадок славного черкаського роду козаків. Все його життя було життям праведника: жив Україною, молився за Україну, любив Бога і людей.
Більшість свого земного життя отець Петро провів у «шевченківській хаті» — напіврозваленій старенькій хатині на П'яти Кутах без опалення, грівся взимку з допомогою газової плити та цегли.
Скільки добра і любові було у цій людині! Скільки друзів вміщала та його маленька хатинка і скромне подвір'я зі старою грушею. Мало хто знає про те, що отець Петро мав дар бачити майбутнє людини, але цим даром він не розкидався, бо колись сам дав собі обітницю.
Він служив і розбудовував українську церкву, пам'ятав і знав багатьох архієреїв, але ніколи не користався цим — жив скромно, мав величезну повагу навіть серед опонентів з московського патріархату.
Отець Петро Кириченко — це надзвичайно сміливий і мужній священик, він першим відкрив храм Михайла і Федора, в якому під час боїв за місто, здійснював богослужіння, молився за перемогу, надавав душпастирську підтримку. В один із таких днів я навідався до храму і записав його пророчі слова.
А ще Петро Кириченко писав вірші — деякі з них, як отой необроблений діамант. Я бачив, що вірші для отця Петра, як діти, що чекають на вихід у світ. Світ, який має його почути! Це був би найкращий подарунок в пам'ять про цю світлу особистість. А хіба хтось сумнівається, що Господь забирає праведників на великі свята?
Три роки тому душа отця Марка Луговського (теж монаха і теж одного з перших українських священників) полетіла в Небеса на Рождество (25 грудня, ніби промовляючи до нас — ПОРА переходити на григоріанський календар), і ось тепер світла душа отця Петра Кириченка покинула його земне тіло в переддень Водохреща, на Святий Вечір.
Останнім часом отець мав проблеми зі здоров'ям, але вигадував різні причини, щоб не лягати в лікарню. Він ніколи не жалівся, ніколи не хотів бути комусь тягарем і, напевне знав, що на цьому світі він виконав свою місію. Тепер душа його молитиметься за Україну на Небесах...
Світлій пам'яті праведника отця Петра Кириченка.
Він називав усіх братами,
Христос теж всіх братами звав.
«Присядь, брат, тут,
Не стій ногами.
Частуй вином, а я скажу
Як Церкву першу будували,
Які ми мури посягли.
Вони ж нам теж брати,
Тільки заблудлі.
Так-так, Москва їх запрягла,
Але настане час,
Як в притчі нашій, знаєш?
Повернуться до отчого крила».
А він сидів на краю столу
І з гранчака вино відпив.
Ніхто й не відав скільки горя
Монах цей праведний прожив.
Його проста холодна хата
Вміщала стілечки тепла,
Що де там віллам і палацам?
І стільки ж світла і добра.
Господь покликав його на Святвечір.
Кутю голодну разом розділить.
А він сказав, що і не проти.
Всміхнувся і покинув світ.
Віталій Назаренко
