30 серпня 1883 року у Мелітополі народився Дмитро Іванович Донцов, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму.
Вважається нащадком козацького полковника Федора Донця. Навчався у Петербурзькому, Віденському, Львівському університетах. У 1917-му отримав ступінь доктора юридичних наук.
«Студентом вражав надзвичайною працьовитістю. Найчастіше його можна було зустріти в публічній бібліотеці», – писав про нього Олександр Лотоцький.
Один із провідників Української соціал-демократичної робітничої партії. Двічі заарештовувався. Але як тільки соціалістичні ідеї перетнулися з націоналістичними, рішуче обрав останнє. Лідер кадетів Павло Мілюков в 1914-му, під час виступу в Державній Думі, так характеризував роботу Дмитра Донцова «Модерне москвофільство»: «Я скажу вам: бійтеся його! Якщо ви будете продовжувати вашу політику, Донцови будуть числитися не одиницями і десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами».
«Росія є, з натури речі, нашим невблаганним і принциповим ворогом, який, не негуючи себе самого, не може ніколи дати на скільки-небудь широких національних уступств», – писав Дмитро Донцов у статті «Петербурзький переворот» (1917 р.), маючи на увазі не лише владні органи, але й російське суспільство в цілому.
Перший голова заснованої 4 серпня 1914-го Спілки визволення Україні, що проводила пропагандистську антиросійську роботу.
Працював в урядових структурах гетьмана Павла Скоропадського. В 1919—1921 роках очолював Українське пресове бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія). Редагував журнали «Літературно-науковий вістник», «Заграва», «Вістник». У 1926-му написав свою головну працю «Націоналізм», в якій виклав доктрину інтегрального націоналізму.
Про шовінізм російських демократичних течій: «Виявилося, що російські ліберали не тільки не мають жодної програми в українській справі, а й не хочуть її мати… Очевидно, російські ліберали розуміли «освобождение» России лише як «освобождение» московського народу. Для нього вони прокламували право суверенітету в державі, іншим націям відмовляли навіть сурогатові державності – автономії» (доповідь «Сучасне політичне положення нації і наші завдання»).
Як ідеолог і публіцист мав великий вплив на українські політичні угрупування і рухи. Сучасники називали його «духовним батьком українського націоналізму». Як пояснював Микола Климишин, «Назву «націоналізм» той рух отримав тому, що вів боротьбу з комунізмом, який взяв собі за основу інтернаціоналізм, що хотів побороти і заперечити націоналізм».
Популярність Дмитра Донцова в українських колах була настільки високою, що він розглядався як можливий президент України в уряді Ярослава Стецька після проголошення незалежності України у Львові 30 червня 1941-го.
Про Крим: «Належність Криму до України є conditionsinequa non (необхідною умовою) української незалежності» («О границях Української держави під виглядом політичним»).
Після Другої світової війни емігрував у Канаду. Викладав у Монреальському університеті, співпрацював з україномовними виданнями, підготував ряд концептуальних праць – «Московська отрута» (1955), «Хрестом і мечем» (1967).
Помер 30 березня 1973-го в Канаді.
Вважав українців обраним народом, бо «він створений з тієї глини, з якої Господь створює обрані народи».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
На першому фото: обкладинка книги Дмитро Донцов. «Націоналізм». Джерело: www.ex.ua
