Газ для населення подорожчав на 23,5 відсотка — українці витримають і це.
Отже, завершилася пропагандистсько-фінансова епопея останніх тижнів з прогнозованим черговим подорожчанням природного газу для населення. Рішенням нашого уряду від 1 листопада ціну його підвищено на 23,5%, відтак газ став коштувати 8 гривень 55 копійок за кубометр.
Це друге подорожчання за останні три роки: тоді тариф на газ було піднято одразу в 6 разів! З ціни, трохи більшої від гривні, він став коштувати майже 7 гривень. Тобто загалом газ за три роки подорожчав у 8 разів, нинішня ціна становить 800% тодішньої, або пряме подорожчання за 3 роки — 700%.
Де, в якій нормальній країні, нормальній економіці можливе таке? Такого подорожчання жодним чином не перекрило збільшення вдвічі мінімальних зарплат, а мінімальних пенсій — далеко не вдвічі, значно менше. Мова про мінімальні, бо саме їх отримує більшість населення, особливо якщо говорити про пенсії. Не кажучи вже, що дорожчає ВСЕ інше, нехай не такими дикунськими темпами, як газ, але дорожчає: тарифи, проїзд, промислові товари, продукти.
Ще один суттєвий аспект — усе це коїться ПІСЛЯ другого Майдану, Революції гідності, де одним з гасел була соціальна справедливість. Де вже тут справедливість і гідність обідраного народу?
Як і три роки тому, наша влада мотивувала подорожчання газу вимогою і умовою Міжнародного валютного фонду для надання чергових кредитів Україні.
Перше запитання: а скільки ще набирати цих кредитів? Дехто з наївних громадян, може, ще й досі гадає, що черговий «транш» (слівце яке запустили заморське), тобто подачка від МВФ, — це якесь безкоштовне подаяння. Насправді це — кредити, які доведеться віддавати, ще й з відсотками. Між тим, нас уже лякають, що без нових кредитів неможливо погасити попередні, й узагалі неможливо розвивати економіку, і країну чекає банкрутство. Тоді можна б запитати: які це політичні банкрути доводять державу до банкрутства?
Але, припустімо, кредити треба брати. Та якщо говорити про МВФ, а кредити можна брати не лише там, то це безсоромна брехня, що МВФ ставить умовою надання кредиту підвищення тарифів для населення. Нічого такого насправді нема. МВФ не настільки втручається в наші внутрішні справи, щоб диктувати ще й тарифи. Насправді фонд ставить нам цілком резонну умову — збалансувати бюджет держави, тобто щоб його витрати не перевищували доходів, щоб бюджет був без дефіциту, що нам ніяк не вдається. Умова цілком нормальна, адже як давати в борг внутрішньому банкруту, який не може звести кінці з кінцями. А щоб збалансувати бюджет, треба нарешті видряпатися з нескінченної «економічної кризи», менше красти, вгамувати апетити олігархів. Так ні, обирають найпростіший шлях — зростання цін і тарифів.
Стосовно тарифів
МВФ може дати лише рекомендацію, також цілком резонну, встановити в країні ринкові тарифи на комунальні послуги, чим є і продаж газу, електроенергії, тепло- й водопостачання. Тобто тариф має покривати ринкову вартість товару, його собівартість. Нормально для нормальної економіки.
Але ми й тут маємо повний туман і каламутну водичку, вигідні для оббирання населення та збагачення олігархів. Нам уже не вперше, при всіх чергових підвищеннях тарифів, влада торочить, що треба їх привести хоча б до собівартості, не кажучи вже про якийсь нормальний прибуток постачальників. Та біда, що ця «собівартість» — для населення той самий туман. Звідки вона береться, як її обраховують? Чи входять сюди небідне життя численних структур і служб, що «при послугах», а особливо збагачення їхніх власників — олігархів? Це теж «собівартість»?
Утім, собівартість і реально зростає. І газівники можуть показати нам подорожчання їхніх витрат: на електроенергію, пальне, навіть будматеріали й послуги зв’язку — такі витрати є також. Ну, тоді це вже наслідок тотального подорожчання всього, яке котиться, як снігова лавина. Дорожчає все, окрім національної валюти, яка знецінюється на очах. Адже енергетики можуть продемонструвати, що і в них зростають витрати — на той самий газ. Замкнуте коло нашої олігархоекономіки.
Що далі? Нові подорожчання. У новій постанові уряду йдеться про чергові два етапи підвищення ціни на газ. Кабмін планує підвищити ціну вже від 1 травня — майже до 10 гривень, а трохи більш як за півроку після цього, від 1 січня 2020-го, — до ціни більш як у 12 гривень.
Влада заспокоює виплатою субсидій
Узагалі вся ця система субсидій — абсурд для нормальної економіки, а в нас вона ще й вкрай заплутана, не виключає можливості афер і зловживань. Щодо субсидій, то всього кілька місяців тому уряд запровадив новації, які значно скоротили кількість отримувачів. Тепер, з подорожчанням газу, дали «задній хід» — знову нові правила, за якими субсидантів начебто побільшає. Незважаючи на це, як можна повірити в бадьоре запевнення глави держави, що, мовляв, держава «підтримає всіх» і жоден українець не відчує на собі подорожчання газу. Ви вірите, що жоден? Легше повірити, що це подорожчання відчують мільйони українців.
Так що ж далі?
А далі — українці переживуть і цей наїзд на їхній життєвий рівень, як переживали попередні. Демократія, громадянське суспільство, політична структуризація — все це не про нас. Натомість — політичні спекуляції на спекулятивних тарифах.
Ось гучні заяви протесту проти подорожчання газу зробили голови трьох парламентських партій: Юлія Тимошенко («Батьківщина»), Юрій Бойко («Опозиційний блок»), Олег Ляшко («Радикальна партія»). Але, як кажуть у народі, «хто б казав, а хто б мовчав».
Чи ж Юлії Тимошенко балакати про ціни на газ? Саме її уряд підписав 2009 року ганебну газову угоду з Росією, розраховану на 10 років, по наступний рік. Звісно, і тодішня прем’єрка, і Віктор Ющенко вже друге десятиліття показують одне на одного пальцем, дебатуючи, в кого тоді було більше повноважень — у президента чи прем’єра, хто винен у ганебних чварах переможців першого Майдану у 2005 – 2010 роках, що призвело до реваншу регіоналів. І все-таки ту газову угоду уклала урядова структура.
Краще б помовчав і «Опозиційний блок», бо це звичайнісінькі вчорашні перелицьовані регіонали. А вже в перші тижні після вступу їхнього лідера Януковича на посаду президента влада підписала з Росією не просто ганебні, а зрадницькі Харківські угоди. Ними за подачку Росії в ціні на газ було продовжено термін перебування Чорноморського флоту Росії в Україні, в Криму, аж на 25 років, і навіть на від 2010-го, а від 2017 року, коли закінчувалася попередня угода щодо флоту. А ті Харківські угоди — прелюдія окупації Криму.
Хтось скаже: а що ж наш доблесний парламент, де тоді, у квітні 2010-го, регіонали ще не мали більшості? А він слухняно ратифікував, тобто затвердив, Харківські угоди, й усі пригадують цей цирк під куполом Ради з «ратифікацією», коли без кворуму, в диму петард, під парасолькою для захисту від киданих у нього яєць, голова парламенту Литвин вів це засідання і протягував Харківські угоди. Той Литвин, який і нині в Раді й далі вчить нас жити.
Щодо Ляшка і його партії, то їм усе одно, на чому піаритися — на газу чи вибухах на військовому складі в Ічні. Ось свіжі номери місцевих газет, де розіслана по них публікація, що «Радикальна партія Олега Ляшка» не допустить чергового подорожчання газу для населення. Яким саме чином?
Варто нагадати, що всі три згадані вище політики — не просто голови партій, а парламентських фракцій цих партій. То, може, ці три фракції дружно ініціюють позачергове засідання Верховної Ради щодо подорожчання газу? Зі звітом нашого уряду про газові оборудки. А, може, всі три фракції дружно складуть мандати депутатів і добиватимуться позачергових перевиборів цього нещасного парламенту?
А поки що українцям залишається лише радіти новому подорожчанню газу. Чому? Бо ціну підвищено «всього» на 23 з половиною відсотки, а уряд днями озвучив страшилку, що начебто МВФ вимагав підвищення на 60%. То нам ще виявлено велику милість. Щиро дякуємо!
Петро АНТОНЕНКО ,
редактор газети «Світ-інфо», спеціально для видання Суспільний кореспондент
