Політика рівних прав та можливостей жінок і чоловіків посилює свої позиції в Україні.
Віднедавна вона активно почала впроваджуватися в секторі безпеки та оборони.
Про те, як ґендерні підходи здатні вплинути на його реформування, наблизити нашу країну до Північноатлантичного Альянсу, говоримо з керівницею Інформаційно-консультативного жіночого центру Оленою СУСЛОВОЮ (на фото).
— Чому сьогодні активно заговорили про необхідність впровадження принципу рівності жінок і чоловіків у сектор безпеки та оборони України?
— До останнього часу цей сектор справді залишався переважно «чоловічою прерогативою». Є певні суспільні стереотипи, що захищати – це обов’язок чоловіків. Однак українське суспільство, як і будь-яке інше, постійно розвивається, в його житті виникають нові виклики та підходи. Одним із таких стала війна, яка ведеться Росією проти нашої країни з 2014 року. Відколи вона розпочалася, багато людей зрозуміли, що вони не можуть залишатися осторонь питань, які пов’язані з обороною. Приміром, йдеться про чоловіків, які під час скорочення армії залишили українське військо, а відтак повернулися назад. Про чоловіків старшого віку, які вже не мали йти на передову, але вони відчули, що повинні це зробити. Підтримка кожної такої сили була потрібна, бо без неї країна могла б опинитися у значно складнішій ситуації.
До сектору безпеки та оборони почали активно долучатися й жінки. Але їх участь не треба розглядати як «останній рубіж». Я б привернула увагу до нашого цивілізаційного розриву з Росією – він базується на тих цінностях, які в Україні не були випадковими, які тут завжди культивувалися і розвивалися. Маються на увазі українські підходи до принципів рівності прав людини незалежно від її статі. Їх у нашій країні сповідували з давніх давен, права жінок шанували. Якщо ми звернемося до певних історичних ремінісценцій, то побачимо безліч абсолютно сучасних прикладів ставлення до цієї тематики в різні періоди історії України.
Тому для українських жінок є природнім виявом долучатися до тих сфер суспільного життя, де їхні зусилля є запитаними. Зокрема, до реформування сектору безпеки та оборони.
У травні 2018 року Проект «Посилення здатності громадських організацій проводити адвокацію та лобіювання інтегрування антидискримінаційного підходу та принципу ґендерної рівності в реформу сектору безпеки», який реалізує наш Інформаційно-консультативний жіночий центр за підтримки Фонду Підзвітності Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів, проводив у Харкові круглий стіл про військово-цивільне співробітництво. І один із натовських експертів сказав фразу, яку я не втомлююся повторювати: «В умовах сучасної війни не можна сподіватися на позитивні результати для країни, якщо в протидію цій війні залучені лише військові сили без усього суспільства».
— Як багато українських жінок представлені в секторі безпеки та оборони, скільки з них беруть участь у воєнних діях на сході України?
— У березні поточного року оприлюднювалися офіційні дані з цього приводу. Так, згідно з ними, у Збройних Силах України службу проходять понад 24 тис. жінок, із них 3 тис. – офіцери. Також понад 31 тис. жінок працюють у ЗСУ. Близько 7 тис. виконували завдання в районі ООС та отримали статус учасниці бойових дій.
Понад 40 тис. жінок працює в системі МВС. У Державній службі з надзвичайних ситуацій – 8 тис. жінок, у Державній прикордонній службі – 11 тис., з яких 13% — офіцери.
Важко сказати, чи таке жіноче представництво відповідає тому суспільному ресурсу, який потрібен для якісної та повної обороноздатності країни. Але є хороший рух.
— Останнім часом спостерігається й посилення антиґендерних рухів в Україні. З чим це пов’язано?
— Громадські організації, які займаються питаннями ґендерної рівності, постійно моніторять та аналізують відповідну ситуацію. І можемо зробити висновки, що такі рухи є частиною гібридної війни.
Не лише в Україні, але й у деяких інших країнах розгортання конфліктів провокувалося кількома чинниками, і серед них – посилення антиґендерних рухів, тиск на громадянське суспільство, на громадські організації. Оскільки жінки не дуже потужно представлені в політиці, вони активніше зосереджені в громадському секторі, тож сильніше відчувають такий тиск. Його може посилювати ще один дуже важливий аргумент – законодавство. Тобто підтримка тих законодавчих норм, які обмежують права жінок у суспільстві. Наприклад, протидія заходам, котрі спрямовані проти насильства в сім’ї, а також антиабортне законодавство.
Антиґендерні рухи використовують міфи, упередження, ґендерні стереотипи, щоб змінити наші ціннісні установки і послабити нашу силу протистояння. Вони прагнуть нав’язати домостроєвські засади, які сповідує сусідня з нами країна-агресор. Якщо ми їх підтримаємо, то маємо розділяти з ними й інші ідеологічні принципи. Але ж це зовсім не так!
Шкода, що деякі дуже розумні, патріотично налаштовані люди часом не дають належної оцінки цим маніпулятивним впливам, які негативно позначаються на загальній ситуацій в країні. І не розуміють важливості ґендерної рівності для жінок і чоловіків у різних сферах життя суспільства, в тому числі, безпековій та оборонній.
Це велика проблема, і нам ще треба багато працювати над нею.
— Як ґендерні підходи можуть посилити обороноздатність нашої країни в умовах триваючої війни?
— Ґендерна політика дає можливість усім – і жінкам, і чоловікам, які служать в ЗСУ чи в якийсь інший спосіб підтримують їх, відчути той зв’язок, який має бути між армією та суспільством. Армія повинна представляти суспільство, яке вона захищає. Це базовий принцип, який сповідується у розвинених державах. Не повинно бути обмежень для тієї чи іншої категорії населення. За такої умови обороноздатність країни посилюватиметься.
Коли ми говоримо про обороноздатність, то мусимо розуміти, що вона включає не лише наявність достатньої кількості військових та бойової техніки. Йдеться, зокрема, і про потужний економічний розвиток. Не випадково згадала про нього. До останнього часу в нашій країні існувала заборона на певні професії для жінок, і таких було дуже багато. Тепер цю заборону частково скасовано. Жінки можуть реалізовувати свої можливості в цих сферах і тим самим позитивно впливати на економічну ситуацію, а заразом і на національну безпеку країни.
— Через воєнний конфлікт на сході України потерпає і цивільне населення. І найбільше — жінки та діти. З якими проблемами вони стикаються, і як ваш Проект допомагає їх вирішенню?
— Ми стараємося приділяти увагу різним категоріям населення в районі бойових дій, які мають проблеми, але обділені увагою суспільства. Торік ми досить активно працювали в так званій «сірій зоні» поблизу лінії розмежування. Донори не дуже охоче туди йдуть і часто не мають уявлення про реальну ситуацію, що там розгортається, про настрої населення, про певні тенденції, на які держава, міжнародні структури, громадський сектор мають реагувати. Тому наша робота була дуже важливою. Зокрема, ми досліджували й проблеми, з якими стикаються жінки та чоловіки на тимчасово окупованих територіях України, як реагують на вплив пропаганди від агресора. Наведу один приклад.
Ми хотіли дізнатися, як молодь на тимчасово окупованих територіях реагує на можливість вступати до вищих навчальних закладів на території України на пільгових умовах. За нашою інформацією, багато з тих, хто виявляв таке бажання, піддавалися залякуванню. Причому дівчатам переважно казали про те, що щойно вони потраплять на контрольовану Україною територію, їх одразу зґвалтують і ніякого навчання у виші не буде. А хлопцям повідомляли, що у них теж не буде ніякого студентського життя, бо їх одразу заберуть до армії і там уб’ють.
Здавалося б, йдеться про прості речі, про прості питання. Але вони впливають на формування свідомості, на подальшу поведінку. Без відповідей на такі запитання жодних змін не буде. З людьми треба спілкуватися, доносити до них нашу точку зору, відстоювати її. Це теж питання національної безпеки та оборони. І значна їх частина якраз і лежить на жіночих плечах.
— Як впровадження ґендерних підходів у безпековому та оборонному секторі може спростити вступ України до НАТО?
— Ґендерні підходи – це один із стандартів НАТО. Ще 2002 року було оприлюднено План дій Україна-НАТО, і саме завдяки ньому питання ґендерної рівності набули певного поширення в нашому секторі безпеки та оборони. Позаминулого року в цьому Плані дій була визначена ще одна мета – «Ґендерна перспектива». У ній чітко передбачено, що в різних підрозділах згаданого сектору безпеки мають бути запроваджені посади відповідальних ґендерних осіб, які втілюватимуть такі стандарти, слідкуватимуть за їх дотриманням та звітуватимуть про них.
Країна, яка прагне бути в НАТО, не може оминути жоден із його стандартів.
Ознайомлення з досвідом країн НАТО, зокрема, у сфері ґендерної проблематики, є дуже важливим для наших військовослужбовців, які його вивчають. Нещодавно ми проводили навчання для трьох центрів підготовки сержантського складу в рамках роботи, яка пов’язана з моєю експертною діяльністю для ООН-Жінки. Серед 20 членів групи були жінки та чоловіки, більшість уже побували в країнах НАТО. І питання ґендерних підходів вони обговорювали не на теоретичному рівні, а обмінювалися особистими враженнями та практичними здобутками.
Мене дуже вразила відповідь, коли я запитала про їхні очікування щодо навчань. Один із цих учасників сказав: «Оскільки ґендерна рівність – це назавжди, значить, ми маємо знати конкретно, як це робити».
З ґендерною політикою Україна рухається до НАТО. І маю сказати, що дуже часто наші антидискримінаційні зміни в секторі безпеки та оборони є глибокими і переконливими.
— Нещодавно представницька українська делегація знайомилася з нідерландським досвідом запровадження антидискримінаційного підходу при реформуванні національного сектору безпеки. Що нового ви почерпнули під час цієї поїздки?
— Це була дуже важлива поїздка. Насамперед, ми нестандартно підійшли до формування групи. Зазвичай донори надають перевагу роботі з гомогенними структурами – винятково з представниками Збройних Сил, чи поліції, чи громадських організацій. Ми ж «намішали» всіх. Були представники сектору безпеки та оборони, цивільного сектору влади, громадських організацій. Всі вони могли поміж себе обговорювати важливі для нашого суспільства питання і разом дивитися на те, як подібні рішення втілюються в Нідерландах.
Важливо було відвідати ті організації та установи, в яких ми побували. Це, зокрема, Міністерство закордонних справ, центр НАТО, громадські організації, зустрічалися з поліцією.
Члени групи хотіли не лише познайомитися з досвідом Нідерландів, з тим, чого вони досягли. Важливіше було узнати, з чого вони починали і як рухалися. Наприклад, ми зустрічалися із жінкою, яка була однією серед перших жінок-поліцейських у країні. Минуле їй оцінювати складно, бо сьогоднішні реалії вона сприймає як природні та давно звичні.
Дуже цікавою була зустріч у так званому Center of Excellence – центрі, який є частиною структури, що допомагає НАТО розвиватися. Це навчально-наукова установа за різними темами в різних країнах НАТО. Ми відвідали центр військово-цивільного співробітництва. Було цікаво дізнатися і про його роботу, і про саму структуру Центру. Тому що той досвід, який Україна за минулі 4 роки відпрацювала в сфері ґендерного реформування сектору безпеки та оборони, вже потребує певного акумулювання в єдиному утворенні, яке б допомагало як нашим людям, так і людям в інших країнах, які прагнуть відповідних змін. Наприклад, у Молдові та Грузії. А також і тим, хто вже є членами НАТО, як ті ж Литва, Болгарія, Румунія та ін. То для нас було важливо подивитися, якою може бути така структура, як її можна розвивати.
Були й інші пізнавальні обговорення. Приміром, про те, як питання ґендерного реформування мають популяризуватися в суспільстві, відображатися в ЗМІ.
Про все одразу не скажеш. Щось залишиться в пам’яті як гарна ідея. Але деякі речі у нас уже впроваджуються.
Володимир ДОБРОТА, Національний прес-клуб «Українська перспектива»,
спеціально для видання sknews.net
