9 березня 1908 року в селі Бистричі на Рівненщині народився Тарас Дмитрович Боровець (псевдо: «Бульба», «Чуб», «Гонта»), генерал-хорунжий, засновник УПА «Поліська Січ».
«Бульбою» його прозвали ще в дитинстві за схожий на картоплину ніс.
З 14-и років працював у каменоломні. Відбув військову службу в польській армії. Нелегально перетнувши кордон, деякий час мешкав у Житомирі, Києві, Харкові, на власному досвіді переконавшись, що являє собою більшовицький «рай».
Ще в 1932-му разом із однодумцями заснував підпільну організацію «Українське національне відродження». І хоча основним завданням УНВ було проведення культосвітньої роботи з молоддю, на 9 місяців потрапив до польського концтабору «Береза Картузька».
У серпні 1940-го перетнув кордон і опинився на території УРСР для організації антибільшовицького партизанського руху (нібито за завданням Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького, хоча деякі історики ставлять це під сумнів). З початком німецько-радянської війни його загін оволодів містом Сарни на Рівненщині. Згідно наказу 28 червня 1941-го, формування отримує назву УПА «Поліська Січ».
«Під приводом боротьби з радянськими оточенцями, які сконцентрувалися в районі Прип’ятських боліт і жили за рахунок пограбування місцевого населення, Т. Боровець дістав дозвіл на створення з українців групи чисельністю 1000 бійців, – зазначає дослідник Іван Патриляк. – Для озброєння цього формування було видано трофейні радянські гвинтівки та кулемети. Т. Боровець доволі швидко набрав аж близько 3000 добровольців, які без особливих проблем зуміли розбити й виловити оточенців. Уже наприкінці серпня 1941 р. отаманові вдалося опанувати доволі велику територію в трикутнику між Пінськом, Сарнами й Олевськом». Було запроваджено українське правління, а містечко Олевськ, де перебував штаб організації, до середини листопада було столицею вільної української Олевської республіки.
16 листопада 1941-го, не бажаючи коритися німецькій цивільній адміністрації та протестуючи проти політики Німеччини в Україні, припинив співпрацю з Вермахтом і розпустив свої загони. Однак армія не зникла, а зазнала реорганізації і перейшла в підпілля. І з квітня 1942-го починає «першу фазу збройної боротьби проти Гітлера».
У спогадах Тарас Бульба-Боровець так описує цю боротьбу: «Весною 1942 р. УПА починає сміливими несподіваними наскоками малих груп безоглядно громити «героїв» Коха не тільки на Поліссі. УПА не дає гестапівцям спати спокійно на заграбованих українських пуховиках в Пінську, Мозирі, Житомирі, Шепетівці, Вінниці, Проскурові та Києві одночасно».
Найбільш відомі антинімецькі акції – звільнення залізничного вузла Шепетівка 19 серпня 1942-го (відбито ешелон робітників, яких відправляли в Німеччину, захоплено 4 ешелони різного майна), захоплення типографії в райцентрі Тучин на Рівненщині 3 грудня 1942-го.
На початку 1943-го вів переговори з ОУН(б) про об’єднання УПА «Поліська Січ» з їхніми військовими відділами. Розбіжності у питанні, хто має виробляти політичну лінію УПА, зрештою переросли у відкрите протистояння.
Тарас Бульба-Боровець організовує Українську Народно-Демократичну партію (спільно з Іваном Мітрингою) і перейменовує свій загін на Українську Народно-Революційну Армію (УНРА). 18-19 серпня 1943-го УНРА була роззброєна частинами УПА.
В жовтні 1943-го Тарас Бульба-Боровець остаточно розпустив свою армію. Незабаром заарештований гестапо у Варшаві, перебував у таборі Заксенхаузен. Звільнився у вересні 1944-го і в подальшому мешкав у Німеччині, США, Канаді.
Видавав журнал «Меч і воля» та ряд інших видань, створив Українську Національну Гвардію. Автор спогадів «Армія без держави» (1981).
«Армія без держави – це те ж, що і держава без армії. В одному й другому випадку, особливо на етапі становлення, одна існуюча сама по собі структура, як і друга, приречена на неуспіх», – писав Тарас Бульба-Боровець.
Помер 15 травня 1981-го в Нью-Йорку (США).
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті. На першій світлині: Тарас Бульба-Боровець. Фото: rivnepost.rv.ua.
