До порядку денного Верховної Ради включено законопроект, який, в разі прийняття, зобов’яже УПЦ МП змінити назву. Тож хто автори та про що там конкретно йдеться?
20 грудня у Верховній Раді планують розглянути законопроект № 5309 щодо перейменування УПЦ (Московського патріархату). Цим документом пропонується внесення низки змін у закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, які зобов’яжуть релігійні організації називатися таким чином, аби вказувати повну назву свого керівного центру, якщо він розташований на території країни-агресора. Таким чином УПЦ (МП) має містити в своїй назві слова “Російська православна церква”. Про це 17 грудня, на засіданні погоджувальної ради заявив представник фракції “БПП” Олексій Гончаренко. Водночас спікер парламенту Андрій Парубій зазначив, що якщо парламентський комітет затвердить це питання 19 грудня, у середу, то наступного дня, у четвер, парламент їх розгляне.
Законодавчою ініціативою № 5309 пропонується внести до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації» зміни «щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України” (така його повна назва).
На сайті ВР зазначено, що документ зареєстрували іще наприкінці жовтня 2016 року депутати Олександр Бригинець (“БПП”), Іван Крулько (“Батьківщина”), Ярослав Маркевич (“Самопоміч”), Ігор Бриченко, Сергій Висоцький та Ігор Лапін (“Народний фронт”).
Що пропонує документ?
У розділі ІІ доповнити статтю 12 частиною 7: «Релігійна організація (об'єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднанння) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та тимчасово окупувала територію України, зобов'язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати приналежність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації».
Також у законопроекті прописується низка характеристик «входження релігійної організації до релігійного об’єднання». Тобто пропонуються три ознаки, за наявності однієї з яких можна буде визначити підпорядкованість релігійної організації керівному центру в Росії.
Перше – це вказівки на закордонний центр в статуті самої релігійної організації, що діє в Україні. “У статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України”.
Друге – це вказівки в статуті закордонного релігійного центру, що до нього входять релігійні організації в Україні.
Третє – входження українських представників до керівного органу в закордонному релігійному центрі.
Примітно, що про цей законопроект почала відразу ж негативно висловлюватись УПЦ МП. Керуючий справами церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній апріорі назвав “антизаконними діями” навіть перспективу того, що ВР може зобов'язати УПЦ МП змінити назву. “Парафіянами нашої церкви є українці, громадяни України, і церква повинна носити назву Українська православна церква”, – зазначив Антоній, додавши, якщо УПЦ зобов'яжуть змінити назву, вона має намір використовувати всі законні методи.
Голова Синодального юридичного відділу протоієрей Олександр Бахов “божиться”, що центр УПЦ МП знаходиться не в Москві: “Наш центр знаходиться в Києві. Згідно Грамоти, виданої Патріархом Алексієм у 1990 році, Православна Церква в Україні є самостійною і незалежною у своєму управлінні”.
Висловився з цього приводу й заступник голови відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП Миколай Данилевич. “Наша церква заснована не російською церквою, а Собором Української православної церкви. Тож і лише він може змінити нашу назву. Отже, ці наміри суперечать як українському, так і європейському законодавству. Їх легко оскаржити”, – переконує він.
А ще раніше, у липні 2017 року, на інформаційному порталі “Союз православних журналістів” (СПЖ) з’явилася стаття під заголовком “Законопроект № 5309: по Церкві замахнулися, але ще не вдарили” (автор Андрій Власов). Не переказуватимемо повністю зміст, а тільки виділимо основний посил: “законопроект №5309 грубо порушує принцип рівності всіх релігійних конфесій перед законом, порушує положення Конституції, які виключають можливість встановлення особливих вимог до назви окремих релігійних організацій, порушує положення Конституції, які регламентують право кожного сповідувати будь-яку релігію, порушує положення інших статей Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» або не узгоджується з ними (...) Документ покликаний ототожнити УПЦ з «державою-агресором»...” – й далі в тому ж дусі.
Але є одне “але” – те, про що представники Московського патріархату, мабуть, не захотіли згадувати. Відповідно до норм законопроекту №5309, УПЦ МП цілком підпадає під категорію релігійної організації, керівний центр якої знаходиться в країні-агресорі і його представники входять до керівного органу – Синоду РПЦ, а Росію, згідно з українським законом, прийнятим рік тому, визнано «державою-агресором». І це не просто слова.
По першому пункту - у статуті УПЦ, Розділ I, пункт 5 вказано, що УПЦ є самокерованою частиною РПЦ та по третьому пункту - у статуті РПЦ, Глава V, пункт 4 підкреслюється, що митрополит Київський є постійним членом Священного Синоду РПЦ.
По другому пункту – питання. Адже у тому ж таки статуті РПЦ, Глава X, пункт 1 та 4зазначається, що УПЦ є самокерованою з правами широкої автономії, а центр управління УПЦ знаходиться в Києві. Утім, конкретика стосовно місце знаходження “центру” з’явилася нещодавно – після внесення низки поправок до статуту Руської Православної Церкви на Архієрейському Соборі РПЦ 30 листопада 2017 року. В старому ж статуті РПЦ (редакція 2008 і 2011 років), Глава VIII, пункта 17 – ні слуху ні духу про Київ як “центр управління” УПЦ МП: “Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії. У своєму житті і діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем та схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі”.
Релігіознавець Ілля Бєй у коментарі Укрінформу розповів, що правки до статуту РПЦ внесли для того, щоб обійти вимоги українського законопроекту №5309. На його думку, УПЦ (МП) – це приблизно те саме, як УРСР в Радянському Союзі. Тобто має фейкову самостійність, але робить все те, що наказують господарі. “І хоча в новій редакції й сказано, що “центр управління УПЦ знаходиться в Києві”, ми пам'ятаємо, що центр прийняття рішень і центр управління – часто зовсім різні речі”, – переконує Ілля Бєй.
Своєю чергою експерт з конституційного права Богдан Бондаренко не має сумніву, що після голосування в Раді, тобто, коли законопроект підтримають, усілякі “новінські” (авторське!) одразу побіжать до Конституційного суду, де заявлятимуть про неконституційність такого рішення.
“А далі все залежатиме від того, яку позицію займе суд. З одного боку, що це акт індивідуальної дії, тобто, створює обтяження в діяльності окремих релігійних об’єднань, а тому – визнається неконституційним, – каже пан Бондаренко. – А з іншого, можна обґрунтувати необхідність суспільного інтересу, заявивши, що тут все легітимно, пропорційно, обґрунтовано і встановлено законом. Власне, так воно і є”.
Утім, щоб узагалі мінімізувати якісь претензії до законопроекту, експерт рекомендує іще звернути увагу на пункт “обґрунтування необхідності прийняття акту” в пояснювальній записці до згаданого проекту.
“Там все нормально, але забагато загальних словес, приміром, як “існує пряма загроза поширення деструктивної пропаганди з використанням релігійного чинника з боку держави-агресора, що нестиме реальні наслідки для національних інтересів, територіальній цілісності та національній безпеці України...” й так далі. Ну, мені, як пересічному українцю всі ці речі зрозумілі – рука Кремля, військова агресія тощо. Але у суді це не пройде. Додайте трохи більше конкретики. Хоча б уже посилання на статтю Предстоятеля Православної церкви України митрополита Київського і всієї України Епіфанія під назвою “Як Кремль використовує свій вплив на Церкву Московського Патріархату в Росії та в Україні для того, щоб задушити нашу державність і незалежність. І що з цим робити”. Гадаю, це вагоміший аргумент”, — резюмував Богдан Бондаренко.
Мирослав Ліскович. Київ
Джерело: livejournal
