2015 рік в Україні оголошений роком Андрея Шептицького – митрополита Української греко-католицької церкви. Пошанування пам’яті духовного отця на честь його 150-річчя на державному рівні триватиме до 1 листопада.
До цього часу має відбутись відкриття пам’ятника митрополиту на площі св. Юра у Львові, меморіальної дошки на будинку вчителя у Києві та вже побачила світ пам’ятна монета, випущена Нацбанком.
Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 р. в с. Прилбичі на Львівщині у графській родині. Статки батьків дозволили йому отримати приватну освіту, яку він вдосконалював у Львові, а згодом у Кракові. Після повернення з навчання Шептицький спробував розпочати військову кар’єру, але зрештою здобув науковий ступінь доктора права Ягеллонського університету у Кракові. Обравши шлях духовного пастиря, у 1888 р. вступив до монастиря василіан. Шептицький не полишав наукові студії і згодом отримав ступені доктора теології та філософії.
У 1892 р. Шептицький був висвячений, згодом став ігуменом, єпископом з прийняттям імені Андрей, а в січні 1901 р. – митрополитом Галицьким. Відтоді йому доводилось поєднувати службу Богові та українським національним інтересам, відстоюючи їх у Галицькому сеймі (де був віце-маршалком) та віденському парламенті. Під час зустрічі української делегації з імператором Австро-Угорської монархії він вимагав надання українцям рівних прав з іншими народами країни.
Подвижницька діяльність Шептицького була досить широка. Власним коштом він розбудовував українські школи, духовну семінарію у Львові, піднімав питання щодо українського університету у Львові, надавав персональні стипендії українським студентам. Завдяки митрополиту запрацювали народна лікарня, церковний музей, Земельний банк у Львові.
Під час Першої світової війни Шептицького було заарештовано росіянами і ув’язнено до 1917 р. Останні два роки перед звільненням він перебував у одиночній камері, не маючи права спілкування. Після лютневої революції митрополит вирушив до Петрограду, де організував синод Російської католицької церкви та призначив там екзарха. Далі його шлях пролягав через Київ, де вже постала Центральна Рада, там митрополит мав перемовини з її представниками.
Повернувшись до Львова після тривалої відсутності, Шептицький одразу поринув у просвітницьку діяльність, меценатство та політичне життя. Митрополит увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР, за що був двічі інтернований польською владою. У 20-х роках ХХ ст. він подорожує по світу як духовний наставник, побувавши у Римі, відвідавши українську діаспору в Америці, кількох високопосадовців, зокрема президентів США та Франції, прем’єр-міністра Великобританії, усюди актуалізуючи українське питання. У своїх проповідях він обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію українських земель.
Лише на початку 1924 р. митрополит отримав можливість повернутись до Львова. Там за його сприяння було засновано Львівську греко-католицьку академію.
Засуджуючи політику пацифікації в Галичині, Шептицький закликав польський уряд припинити репресії по відношенню до українців, зупинити переслідування православних священиків та руйнування православних церков, що у 30-х роках набуло масового характеру.
Шептицький не залишився осторонь тих процесів, що відбувались на підрадянській Україні і разом з іншими єпископами у своєму посланні різко засудив штучний Голодомор 1932 – 1933 рр. У цей час була започаткована акція по збору продуктів для голодуючих на Наддніпрянщині, але радянський уряд відмовився від цієї допомоги. Своє бачення тоталітарного режиму він оприлюднив у посланні «Пересторога перед небезпекою комунізму» (1936), де засудив радянську систему. До речі, негативне ставлення до нацизму митрополит висловив у 1939 р.
Митрополит схвалив проголошення незалежності Карпатської України у 1939 р. Після встановлення радянської влади на Галичині та хвилі політичних репресій уже з боку нової влади, владика у своїх зверненнях до пастви закликає залишатись вірними ідеалам церкви та настановам Бога. Маюче слабке здоров’я, в умовах переслідувань УГКЦ комуністами, він таємно висвятив собі наступника – єпископа Йосипа Сліпого.
В роки Другої світової війни А. Шептицький залишався духовним лідером українців, з його благословення відбувся Акт проголошення відновлення української держави 30 червня 1941 р. Незадовго до цього він написав трактат «Як будувати рідну хату», де виклав і обґрунтував ідею об’єднаної України, в якій мала бути створена одна Соборна церква. У цей час владика ще сподівався на заступництво Гітлера у справі розбудови незалежної України. Але ця віра швидко розбилася об реалії нацистської окупаційної політики, спрямованої на фізичне нищення слов’ян, євреїв, циган.
Шептицький очолював Українську Національну Раду, а в 1944 р. – Всеукраїнську Національну Раду. Непрості стосунки складалися у митрополита з бандерівським крилом ОУН, який він уважав бунтівним рухом. Достеменно відомо, що митрополит був занепокоєний протистоянням між поляками та українцями та усіляко допомагав євреям. У складній розстановці політичних та військових сил на території Галичини, владика повинен був мати максимально виважену позицію, оскільки його авторитетне слово в багатьох випадках було вирішальним. Незмінним у його поглядах залишалось засудження будь-якого насильства.
Помер А.Шептицький 1 листопада 1944 р., залишивши по собі величезний спадок у вигляді трактатів, листів, послань, звернень та матеріальних плодів своєї діяльності.
Особа Шептицького після смерті залишалась недостатньо пошанованою. Лише нещодавно у Ватикані відбулись суттєві зрушення у справі беатифікації митрополита. На офіційному сайті Святого Престолу у розділі новин за 17 липня 2015 р. оголошено, що Папа Франциск підписав декрет про визнання геройських чеснот Романа Марії Шептицького.
Під час прощі в Зарваниці 18 – 19 липня предстоятель УГКЦ о. Святослав (Шевчук) оголосив Митрополита Шептицького праведником, закликавши усю паству бути достойними духовного отця і наслідувати його чесноти.
Беатифікація у католицькій церкві є актом зарахування померлого до лику блаженних і передує канонізації – зарахуванню до лику святих. Історія беатифікації митрополита Андрея Шептицького налічує 60 років, протягом яких прибічники отця доводили його праведність. Перша спроба беатифікації відбулась у середині 50-х років ХХ ст., згодом піднімалась у 1960-х роках, але мала цілу низку труднощів. Ініціатори беатифікації – о. Іван Бучко, а згодом о. Михайло Гринчишин – зібрали та видали значний масив матеріалу стосовно митрополита. Це були спогади родини та людей, які знали особисто владику Андрея, і описали його заслуги. Зібрані свідчення булі опубліковані у Мюнхені окремим виданням «Вісті про Великого Митрополита Андрея Шептицького» (1955).
Певною мірою гальмували процес беатифікації польські представники з Конгрегації у справах святих, зокрема кардинал Стефан Вишинський. Його негативна реакція була обумовлена дебатами навколо причетності митрополита до формування дивізії СС «Галичина». У розв’язанні вирішальне слово сказала Постулярна комісія УГКЦ, надавши письмові докази того, що А. Шептицький не мав стосунку до створення дивізії.
Згодом постало питання щодо конфлікту між українцями та поляками в роки Другої світової війни. Польська сторона обґрунтовувала недостатньо активну позицію митрополита у протидії цьому кровопролиттю. Українській стороні вкотре довелось надавати докази того, що митрополит усіляко засуджував насильство і вбивство, і жодним чином не схвалював протистояння на Волині у 1943 р. Також він виступав у своїх проповідях категорично проти політичного терору без огляду на те, яку систему координат підтримує людина: українську, польську, совєтську. Вагомим аргументом не згортати процес беатифікації були свідчення Курта Левіна – сина львівського рабина, якого, разом з іншими євреями, митрополит прихистив у своїй оселі під час нацистської окупації Галичини.
Новий імпульс справа беатифікації отримала після візиту до України у 2001 р. Папи Івана Павла ІІ, який неодноразово схвально відгукувався про Шептицького. Згодом колектив «Львівської газети» започаткував ініціативу на пошану митрополиту «Напиши лист Папі Римському». До акції закликали долучитись усіх, хто «шанує духовність, щирість, шляхетність», і таким чином продемонструвати свою вдячність митрополитові та вкотре привернути увагу Ватикану.
Отже, беатифікація митрополита завершена, а чи зазнає перегляду справа щодо набуття Шептицьким звання Праведника народів світу?
Це світське звання від держави Ізраїль, що присвоюється музеєм Яд Вашем неєвреям, які в роки Другої світової війни, ризикуючи не лише бути ув’язненими, а й страченими, рятували євреїв. Сьогодні більше двох з половиною тисяч громадян України були удостоєні цього звання, але Шептицького серед них немає.
Достеменно відомо, що в роки нацистської окупації митрополит врятував життя понад 150 євреям, що перебували під час Голокосту на Галичині, і з яких нині залишилось менше десяти. Якраз свідчення таких людей є визначальними при наданні звання Праведника.
Комісія з Яд Вашем займалася розглядом численних звернень порятованих Шептицьким євреїв ще з 80-х років ХХ ст., і щоразу колегія відхиляла ці подання. Претензії полягали в тому, що у 1941 р. Шептицький написав вітального листа Гітлерові, мав відношення до дивізії «Галичина», не закликав публічно українців не вбивати євреїв, відтак порятунок євреїв не був для Владики першорядною справою, а також начебто він має нести персональну відповідальність за насильство, що здійснювали українці відносно євреїв.
На усі ці закиди достойні відповіді можна знайти у листах, зверненнях, наукових статтях не лише біографів митрополита, а й у свідченнях врятованих євреїв як-от: Курта Левіна, Шимона Редліха, Адама Ротфельда та інших. Зокрема, Редліх відкидає кожне з цих звинувачень і радить опрацювати пасторські листи «Не убий» та «Про милосердя», в яких Шептицький закликає не чинити насилля.
Також митрополит звернувся з листом до Папи Римського, говорячи про звірства, що їх здійснювали нацисти на окупованих територіях, акцентуючи увагу якраз на фізичному винищенні євреїв. Також відомий лист митрополита до Гіммлера з тієї ж проблеми. Лист до Гітлера мав місце, але нацизм митрополит засуджував ще з 1939 р.
Натомість антидифамаційна ліга (американська організація боротьби з антисемітизмом) нагородила Шептицького за відвагу і героїзм у порятунку євреїв у роки Другої світової війни.
Неоднозначність у сприйнятті особи митрополита свідчить про його багатогранність та значимість. Він не влаштовував жоден неукраїнський уряд, що керував українськими землями. Хочеться вірити, що духовний лідер українців, яким був і залишається Андрей Шептицький, найближчим часом буде канонізований та отримає, врешті-решт, звання Праведника народів світу.
Наталя Слобожанина, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті
