28 грудня 2024 року чернігівська журналістка Наталія Потапчук представила свою книгу «Історія нашого роду. Сім поколінь».
Дві години зустрічі промайнули хвилиною, адже авторка розповіла чимало цікавого про свої тривалі пошуки, про долі предків, про несподіванки й дива, які трапилися під час ретельних пошуків і контактів з тими родичами, які пам'ятають невідомі Наталці факти з життя родів.
Часовий проміжок поколінь розгалуженого українського роду, які дослідила Наталія, охоплює період від 1830-х років до наших днів, тобто майже дві сотні років. Це справляє враження. Цікаво те, що деякі нотатки про родовід пролежали в архівах авторки не менше тридцяти років — дочекалися свого часу.
До речі, Наталія Потапчук відома не лише як журналістка, а й як виконавиця авторських пісень під гітару. У дитинстві вона кілька років навчалася в музичній школі (фортепіано), але не закінчила через сімейні обставини. Мріяла продовжити освіту в музичному училищі, однак тато наполегливо переконав, що музика ні до чого, нею не проживеш, треба мати економічну або технічну освіту.Наталія була слухняною донькою, тата послухалася. Але вже в студентські роки купила самовчитель і самотужки опанувала гітару.
Під час туристичних подорожей її пісні біля багаття створювали незабутню атмосферу. Та й зараз, коли інколи проходить повз музичне училище, з якого лунають звуки фортепіано, скрипки, інших музичних інструментів, її серце завмирає — вона нерозлучна з музикою все своє життя. І про ці емоції у неї також є власна пісня. Ми її почули. Дуже гарна пісня, особливо для тих, хто має музичний слух і тонко реагує на звуки й тембр голосу та інструментів.
Під час зустрічі Наталія виконала кілька власних пісень. Одна з них має назву «Тіні забутих предків» і написана ще в 90-ті роки минулого століття, коли розхристану Україну шарпали в усі боки буремні політичні та соціальні події, коли тисячі людей опинилися без роботи, коли кандидати наук торгували на базарі шкарпетками. Наталія також має досвід торгівлі — розвозила в ті часи на базарі візочок з чаєм. Чай її був надзвичайно смачний, приготований дуже ретельно і якісно, тож постійні клієнти щодня чекали на той її фірмовий чай.Пісня «Тіні забутих предків» — немовби відголос про ті часи. Дуже гарна пісня. Філософська. І символічна.
Знаково, що представлення відбулося в музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського, автора повісті «Тіні забутих предків», за якою режисер Сергій Параджанов зняв однойменний фільм у 1964 р.У книзі — півтори сотні фотографій, чималий обсяг. Єдиний її, як на мене, недолік — малий наклад: всього два десятки примірників.
