Якщо Європа боронить Україну, вона, перш за все, боронить себе. Така думка проходить червоною ниткою через усю статтю класичного світового аналітика Джорджа Сороса.
Статтю, на ділі, присвячено переломній точці в агресії царя Мьордерленду проти України, і, коли хочете, сама є переломною точкою у цій агресії. Бо її читатимуть світові політики в Европі, Азії, Африці й у двох Америках. Читатимуть і не зможуть не погодитися з геніяльною логікою автора.
Автор досліджує чотири кризи в Европі: Грецію, біженців, британських сепаратистів, агресію проти України і переконливо доводить, що остання криза найважливіша і потребує найбільшої уваги і найбільшої допомоги від світу.
Мало того, що він наголошує на помочі, він дає світові свою пораду непересічного економіста, як цю поміч здійснити і не пошкодити аж-аж економіці Европи та світу.
Далі Джордж Сорос пояснює, що новий Гітлер напав на Україну, бо успіх нової — демократичної і реформованої — України – це кінець диктатурі Кремля. Всупереч прогнозам низки світових “віщунів”, він доводить, що кремлівський Чингиз-хан не може вдатися до повномаштабної агресії, бо фінансова “кишка” тонка.
І ми маємо докази, що це правда. Санкції та опір України припекли Москву, що аж. Донбаські маріонетки з подачі Кремля висловлюють згоду на передачу контролю за кордонами України Києву в разі федералізації держави.
Від себе скажу: “Не поспішайте казати “гоп”, панове бандити й убивці. Ви звільните ці кордони без жодних умов”.
Вертаюсь до Сороса. Сорос — неперевершений майстер психологічної публіцистики, покликаної впливати на читача. Він не міг не згадати подій 31 серпня під Верховною Радою. Він наводить ці події без жодної несхвальної чи схвальної реакції, як безсторонній спостерігач, у згадці про внутрішні обставини України. Але ця безсторонність, на ділі, не “стороння”. Вона застерігає владу України від перетягання струни у стосунках з народом, від обернення спільників на протиборців.
Написана у переломний час стаття – переломна стаття.
Ми знаємо пероломний час і переломну точку в агресії першого Гітлера. Це – Сталінградська битва.
Після цієї битви Адольф Гітлер ще проклигав два з гаком роки. Ще вигук “Hail Hitler!” лунав на вулицях европейських міст від Парижу до Києва. Ще офіцери СС ходили з високо піднятою головою вулицями відданої румунам Одеси. Але рядові солдати і підстаршини Вермахту у розмовах з населенням визнавали гірку для себе істину: “Hitler – caput”.
І це тривало два з чимось роки.
Після “битви санкцій” і переломної статті Джоджа Сороса Гітлер-2 ще мoжe протягти пару років. Ще донбаські холуї Кремля можуть не раз обстріляти українські церкви та українські села на Донбасі. Ще цар Мьордерленду буде викаблучуватися на сесіях ООН і на зустрічах Мінської четвірки. Але кінець уже видно: “Putin — caput”.
Святослав Караванський, Нью Йорк, спеціально для sknews.net
