Липень 1933-го: хроніки безгосподарності і терору у пік голодування. Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині.
Перша половина липня 1933-го – пік голодування у селах Чернігівської приміської смуги (територія сучасного Чернігівського району Чернігівської області). Після 16-го числа, коли зібрали новий врожай, смертність різко піде на спад.
Секретне спецзведення обласного відділення ДПУ «про підготовку до збиральної кампанії по колгоспам Чернігівського району» від 13 липня 1933 року змальовує, що відбувалося в колгоспах у найбільш критичні дні.
Колгосп ім. Леніна, село Юр’ївка. «Правління колгоспу на чолі з головою Постелевим – член КП(б)У, Коваленко Олександром – полеводом, Одинцем Павлом – комірником, систематично пиячить і до своїх обов’язків відносяться недбало. Громадське харчування організоване погано, обіди видаються без обліку і кому попало. Їжа готується неякісна, внаслідок того, що кухар Ніколаєнко систематично розкрадає продукти (у кухаря неодноразово були виявлені розкрадені продукти з кухні, овочі й жито), однак правління заходів ніяких не вживає, завдяки спільному пияцтву з кухарем».
Колгосп «Шлях Леніна», село Терехівка. «Збиральний інвентар і транспорт не відремонтовані. Завгосп колгоспу Койдан Лука Ілліч бездіє і систематично пиячить, розбазарюючи продукти. 15 червня 1933 року на приватному базарі продав 4 мішки колгоспної картоплі, присвоїв гроші собі. Громадське харчування в колгоспі не організоване, не дивлячись на те, що в наявності мається 500 пудів картоплі, остання внаслідок безгосподарності на 50% згнила».
Колгосп «Авангард», село Янівка (сучасна Іванівка). «Громадське харчування організоване погано, обіди роздаються без обліку, через що працюючим колгоспникам не вистачає обідів. Голова колгоспу Худенок, член партії, бездіє, з’являючись на роботу в 10 годин, не керує колгоспними бригадами, не знає, що діється на полі».
Комуна ім. Фрунзе, село Слабин. «Відмічені масові випадки розкрадання городніх культур. До 30% комунарів на роботу не виходять через крадіжки з городів, що мають місце, оскільки комунари заявляють, «що ми вночі вимушені охороняти свої городи і вдень не можемо працювати». Аналогічне становище в колгоспі ім. 13-річчя Жовтня Слабинської сільради».
Колгосп «До перемоги», село Брусилів. «Голова колгоспу Губка Іван Павлович, кандидат [у члени – авт.] партії, ніякої участі в підготовчій роботі до збиральної кампанії не приймає, бригадами не керує, систематично виїжджає в місто в своїх особистих справах, займається спекуляцією сільгосппродуктами».
Колгосп «Червоний промінь», село Навози (нині Дніпровське): «Партійний і комсомольський актив, прикріплений до бригад, в бригадах не працює і дуже рідко буває в полі».
Колгосп ім. Василенка, село Івашківка. «Бригадир Короїд недописав 4 трудодні колгоспнику Барану, бригадир Фрол дописав 116 трудоднів колгоспнику Велігорському – родичу голови колгоспу».
Куди не подивись – скрізь безгосподарність, недбалість. Актив займається самопостачанням та своїми справами. Звичайно, їх пожурять, «наставлять на шлях істинний». А ось за що по-справжньому карали, так це за зрізання колосків. Із матеріалів спецзведень за середину липня 1933 року:
Село Количівка. «12 липня на колгоспному полі виявлено близько 12 кв.м. зрізаних колосків. Прийнятими на місці мірами було встановлено, що колоски були зрізані колгоспницею-біднячкою Коваленко Надією Миколаївною, 14 років. При обшуку в останньої було виявлено до 15 фунтів [трохи більше 6 кг – авт.] зрізаних колосків. (Встановлено, що колгоспниця Коваленко на роботу в колгосп не з’являється і сім’я опухла від голоду. Брат її в даний час знаходиться в терчастині в таборах [для проходження військових зборів – авт.]. Матеріали слідства передані в міліцію для притягнення до відповідальності)».
Село Терехівка. «Середнячка, виключена з колгоспу за невихід на роботу, Лісова Катерина в полі зрізала пів мішка колосків жита».
Село Черниш. «Осмико Мотрона 12 липня нарвала повний платок колосків жита. Осмико – твердоздатчиця, чоловіка її вислано в Архангельськ».
Село Клочків. «Шпак Іван Омелянович – твердоздатчик, розпроданий, 13 липня нарвав дві кишені ячмінних колосків».
Як зазначено в дужках, «всі ці особи були арештовані і притягнуті до відповідальності».
Село Лукашівка. 70-річна Марія Іванівна Пац, мати розкуркуленого, «нарізала колгоспних житніх колосків близько 4 фунтів [трохи більше 1,5 кг – авт.]».
Село Янівка (Іванівка). Бідняк-колгоспник Струк нарізав у колгоспі колосків жита. Така ж сама біднячка-колгоспниця Оксинія Андросенко нарізала колосків ячміню близько 5 фунтів. Всі вони також «притягуються до відповідальності».
Чекісти побиваються погано організованою охороною врожаю, «не дивлячись на наявність, хоча і незначних, фактів зрізання колосків» у Гущині, Брусилові, Количівці, Пльохові та інших селах.
За колоски, як бачимо, притягують до відповідальності і арештовують. Нагадаємо, 7 серпня 1932 року з ініціативи генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна була прийнята спільна постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності», відома в народі під назвою «закон про п’ять колосків». Відповідно цього антинародного державного рішення зголоднілих людей засуджували до смертної кари, а за «пом’якшуючих обставин» – 10 років ув’язнення. На сьогоднішній день нам невідомо, які покарання понесли вище згадані селяни з 12767 жертв цього виду комуністичного терору в Україні за весь час дії т.зв. «закону про п’ять колосків».
А ось 1 липня чернігівський міськпартком КП(б)У розглядає питання про заступника голови сільради в Андріївці Кривопуска, який «забив одного злодія Бойка ніби при спробі Бойка втекти». В Національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні є запис про жителя села Андріївки Василя Даниловича Бойка, 27 років, який 23 червня 1933 року помер від «поранення головного мозку». Так от, Кривопуска також притягли до відповідальності – ну невже хтось сумнівається, що радянське правосуддя найбільш справедливе у всьому світі? Постановили «про зняття т. Кривопуска з роботи заступника голови сільради та посилки його працювати безпосередньо в бригаду».
Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті