Сьогодні хочеться згадати про відомого в нашому краї науковця, археолога, краєзнавця, художника – Василя Єлисейовича Куриленка. Він народився 17 вересня 1930 року в селі Курилівка, тут же на рідній землі й почиває з 2011 року. Отож сьогодні йому мало б виповнитися 91 рік.
Ця Людина була прикладом безкорисливої відданості професії, щирої людяності, справжньої інтелігентності, наполегливої працьовитості, яка слугувала джерелом доброти, натхнення та піклування для колег, учнів, земляків-односельців, багатьох знайомих та незнайомих людей, яким поталанило зустріти В. Є. Куриленка на своїх життєвих шляхах.
Він все своє життя присвятив вивченню Чернігово-Сумського Подесення. Особливе місце в житті вченого-археолога займав музей, як місце збереження, оприлюднення слідів тисячоліть культур Подесення. Самовіддана праця та ентузіазм цього невтомного чоловіка допомогли створити один з найбільших сільських музеїв на теренах України і сьогодні його дітище носить ім’я свого творця – Мезинський археологічний науково-дослідний музей імені В. Є. Куриленка. З ім’ям Василя Єлисейовича пов’язано заснування історико-археологічного музею в смт. Короп.
За 46 років на території та в околицях Мезинського національного природного парку В. Є. Куриленко відкрив та опрацював 24 археологічні культури, дешифрував мезинські браслети, дослідив стійбище мисливців на мамонтів.
Зібрав Василь Єлисейович велику особисту бібліотеку, яка налічує багатюще зібрання книг з історії, археології, мистецтва, яка якнайкраще розкриває інтереси і коло занять власника (яка до слова знаходиться в кімнаті-музей В. Є. Куриленка у філіалі Мезинського музею в с. Деснянське). Що ж до мистецьких видань – очі розбігаються: альбоми, каталоги, фундаментальні праці. Вони розкривають ще одну грань невтомної душі Куриленка – грань митця. Художником він мріяв стати ще з дитинства. Почалося все з портрета Шевченка, перемальованого олівцем з підручника по клітинкам. Жага малювати була нестримною, тож звернувся до батька, аби купити фарби. Але грошей не знайшлося. Та бажання й талант не згасли і проявили вже під час служби в армії, де Куриленко обіймав посаду художника воєнного клубу.
Намір стати художником був серйозним – у 1955 р. вступив до заочного Московського університету мистецтв на факультет живопису, а у 1963 р вступив на художньо-графічний факультет інституту імені О. Герцена та, як сам говорив, завадила археологія: « Мені дуже хочеться писати картини на «довгих озерах» (старій Десні біля Свердловки), але я «захворів» археологією, яка забирає ввесь час, адже вона – матір історії».
У його творчому доробку безліч картин та етюдів, серед яких портрети Шевченка, Пушкіна, дружини Віри, свій автопортрет, чудові пейзажі: «Вид на зимові Хоромки», «Дуб Мазепи», «Осінній пейзаж», серія копій робіт видатних художників та ін. З деякими роботами можна ознайомитися в Мезинському археологічному науково-дослідному музеї імені В. Є. Куриленка та його філіалі.
Вартість внеску Куриленка для нашої сіверської землі неоціненний.
Світла йому пам’ять…
Лариса Подоляко, заступниця начальника відділу еколого-освітньої роботи та рекреації Мезинського Національного природного парку, Чернігівщина
Цікаві записи (відкрийте і Вас опанує захоплення від читання) Василя Куриленка можна почитати за цим посиланням: Записки засновника Мезинського музею.
