18 років тому в складі невеликої делегації журналістів України я їздив на двотижневе журналістське стажування до Сполучених Штатів Америки. Це окрема й цікава тема.
Зараз лише про одне: постійно виникали ситуації, коли переконувалися, що ми потрапили не просто в новий, могутній світ, а в абсолютно інший, що ми з різних планет з американцями. Інколи ми не розуміли їхніх реалій, а вони наших.
Їдемо на чергову зустріч у журналістську організацію на околиці Вашингтона, столиці США. Як і Нью-Йорк, й інші великі міста, мегаполіс ділиться на дві частини — «корінний» Вашингтон і довколишня багатокілометрова зона, яку по-нашому можна назвати передмістями. Навіть чисельність населення вказується окремо: по місту і з районом «великого Вашингтона» чи Нью-Йорка. Тут немає висотних забудов, хмарочосів (до речі, у Вашингтоні їх узагалі нема і в самому місті). Натомість їдемо цілі кілометри просторими зеленими вулицями, забудованими котеджами. Будинки всі різні за архітектурою, кожен на 2 – 3 поверхи, з окремим зеленим двориком.
І треба було ж комусь із нас, допитливих, запитати, скільки сімей живе в такому дво- чи триповерховому будинку. Це виявилося одним із тих запитань, які ставили американців у глухий кут. Вони в таких випадках довго вдумувалися у смисл наших питань, намагаючись зрозуміти, про що мова. Після певних роздумів-здивувань один із супроводжуючих пояснив нам: у цих будинках мешкає по одній сім’ї. Інакше й бути не може, це окремі садиби.
…Час рікою пливе. Минуло якихось 18 років, і можна сміливо говорити, що наша дійсність спростувала деякі радянські догми. Наприклад, коли при Микиті Хрущову Компартія висунула гасло «Наздоженемо і переженемо Америку!», люд сприйняв це доволі скептично. Ще й антирадянський анекдот породив. Начебто хтось каже Хрущову: «Микито Сергійовичу, наздогнати Америку, може, й варто, а от переганяти не треба. Бо тоді всі побачать, що в нас на задниці штани залатані».
Таким же влучним був ще один анекдот. Вірменське радіо запитують: «На скільки ми відстали від Америки?» Відповідь: «Назавжди».
Але дійсність внесла свої корективи. Передмістя Вашингтона можна побачити в передмістях Чернігова. Правда, після того я в Америці не був, але не думаю, що через 18 років у передмістях Вашингтона стали будувати більш пишні котеджі. Тож ми просто їх таки ж «наздогнали», а може, й «перегнали».
Це вулиця в так званій Олександрівці, свого часу — окремому селі, згодом внесеному до складу міста. Східна околиця Чернігова. Зекономлю час на опис цих котеджів, усе видно на фото, і все сказано вище, про американські.
Так що в цілому, «в середньому», в Україні живеться непогано. При непоганій «середній» зарплаті в три з половиною тисячі гривень. Що таке «середня»? Аби зайве не сумувати, згадаю ще один короткий анекдот. На колгоспних зборах колгоспниця Маня, послухавши голову і представника райкому про високі «середні» показники в СРСР, сказала: «Так це якщо в мене один чоловік, а в сусідки Тоні — п’ять мужиків, то «в середньому» в нас по три?»
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо» (Чернігів)
