Немає ціни на зернові – пропускай через тваринництво, пустують пасовища – заведи свиней і м’ясних корів, не хочеш залежати від дорогого газу – запусти власний пелетний цех.
У фермерському господарстві «Напорівське» з Лукашівки, що під Черніговом, аби вижити у цей складний час, намагаються діяти нестандартно, тим самим закладаючи основи для створення закритого виробничого циклу та максимальної автономності. Навіть під час скрути директор підприємства Григорій Ткаченко не припиняє допомагати армії та українцям, які постраждали від війни.
Отже, бізнес-історія перша:
Корови з «мармуровим» м’ясом
Про Лукашівку, яка пережила звірства окупантів, чув увесь світ. Найретинговіші світові агенції знімали, писали та показували, що залишилось від села після втечі носіїв «руського міра». Сумна слава… Фермерське господарство «Напорівське», потужності якого розташовані на в’їзді в населений пункт, окрім техніки, понівечених сушарки та ангарів, втратило, певно, найцінніше – дійних корів. Вузькоокі дикуни-«росіяни» знищили 158 голів ВРХ, з яких 105 відбірних корів породи «голштин». 105 із 175-ти! Керівник господарства Григорій Ткаченко оцінює втрату поголів’я як катастрофічну, адже задля того, щоб виростити корову, потрібно чотири роки. Тож замість щоденних трьох тисяч літрів молока нині тут надоюють всього 500. Всю роботу над формуванням молочного стада у «Напорівському» почали практично заново.
Наявність вільних лугів та пасовищ спонукали Григорія Ткаченка до розвитку нового напрямку – м’ясного тваринництва. Його роль у житті не лише господарства, але й для збереження навколишнього середовища важко переоцінити.
—Більшість агрофірм у погоні за надприбутками використовують пасовища не за цільовим призначенням, чим завдають шкоди природі. Ми ж вирішили піти іншим шляхом і використати сповна природний потенціал, даний нам Богом, – говорить фермер.
В планах підприємства – розвиток м’ясного тваринництва. За основу взяли унікальну м’ясну породу ВРХ – абердино-ангусів, виведену в суворих умовах холодної Шотландії.
—М’ясних порід зараз вистачає. Ця порода хоч і невелика – 600-650 кілограмів у дорослій вазі, але тварини не вибагливі до умов утримання та харчування. Їх можна утримувати на дешевій кормовій базі і отримувати непогані прибавки, – пояснює переваги породи Григорій Михайлович. – Це дика тварина, одомашнена і окультурена людиною.
Фермер із невдаваним захопленням розповідає про своїх красунь – абердино-ангусів, мимоволі наголошуючи на правильності вибору.
— «Мамки» народжують маленьке телятко, вагою 25-35 кілограмів, тому пологи проходять легко, практично без втручання людини, – каже фермер. – Корова доглядає своє немовля практично до віку шести місяців. Все молоко випиває телятко. Всього за пів року теля досягає майже такого ж розміру, як доросла тварина. Уявіть собі: щоденна прибавка у вазі – півтора кілограма. Тобто за 180 днів в ідеальному моменті тварина важитиме 300 кілограмів.
Перші телятка від двох десятків нетелів, які господарство закупило на Носівщині, мають з’явитись за півтора-два місяці. Григорій Михайлович переконаний, що цей напрямок матиме неабиякий успіх.
По-перше, через тваринництво можна пропускати відходи зернових. По-друге, абердино-ангусів можна випасати з ранньої весни до пізньої осені. Ці тварини не перебирають харчами і набирають масу навіть на сухій траві. З реалізацією теж проблем не виникатиме, і ось чому.
— М'ясо абердинів має попит, воно досить високого ґатунку, його ще називають “мармуровим”, – каже фермер. – Це м'ясо значно краще і цінніше за звичайну яловичину. Купують його як араби, так і європейці. Тому проблем із реалізацією немає, і це одна з причин. Крім того, у нас «гуляє» багато луків і пасовищ, політика ціноутворення на зернові низька, тому зерновий ресурс ми пропускатимемо через тваринництво, тим самим виходитимемо на певний рівень рентабельності.
Сподіваючись на стрімкий розвиток цього напрямку, Григорій Ткаченко очікує на співпрацю з надійними партнерами, готовими до інвестицій.
Віталій Назаренко. Фото автора
Продовження — у наступних публікаціях
