26 вересня у Чернігові в історичному приміщенні Руху (з лютого 1990 р.), де знаходиться Музей боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині, чернігівські рухівці та просвітяни, Північно-Східний міжрегіональний відділ Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах Українського інституту національної пам’яті провели «круглий стіл» до 34-ї річниці Установчого з’їзду Народного Руху України.
Особливістю заходу було те, що майже всі його учасники — засновники чернігівських обласних організацій Просвіти та Руху в 1989 р., активісти боротьби за відновлення української незалежності 1989—1991 рр, українського державотворення, Помаранчевої революції 2004 р. та Революції Гідності 2013—2014 рр., борці за незалежність України в XX ст.
Сергій Черняков, секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» представив учасникам особисті речі та документи Івана Панченка (1946—2022), одного з засновників чернігівського Руху та лідерів національно-визвольної боротьби кінця 1980-х – початку 1990-х рр. на Чернігівщині, які його родина передала до Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині.
«Пам’ятаю, як ми з Василем Чепурним в Чернігівському Русі відбирали кандидатів на цей надважливий форум та голосували за них. Головна вимога — гідно представляти Чернігівщину в строю борців за вільну Україну. Життя довело — ми зробили все правильно», — поділився спогадом Сергій Соломаха, громадський діяч і політичний аналітик.
Всі найсміливіші, найрадикальніші задуми щодо боротьби за незалежність України, які були висловлені на Установчому з’їзді Руху, реалізовано або дуже активно реалізуються. Так тезу висловив власний кореспондент газети «Голос України» в Чернігівській області Василь Чепурний.
«Саме тому, на мою думку, справа Народного Руху ще не завершена і, оскільки всі європейські нації повертаються до консервативних цінностей, то і НРУ ще отримає друге дихання, якщо ми не сидітимемо, склавши руки. Друга частина наших ще тодішніх ідей та задумів — сильна, демократична за європейськими стандартами держава заможного народу без олігархів і п’ятої колони ще тільки на початку реалізації», — наголосив власкор.
Не легко було боротися за встановлення своєї країни як самостійної держави в умовах комуністичного тоталітаризму.
«Від реєстрації делегатів на з’їзд Руху і впродовж всіх трьох днів (8-10 вересня 1989 р.) мене надихала бойова, оптимістична атмосфера. Всі засідання починалися та завершувалися виконанням «Козацького маршу» (ще називають «Запорозького маршу»). Пройшло 34 роки і тепер розумію, що це був наш з’їзд переможців… Комуністична влада реально боялася цього форуму та майбутнього. Біля будинку конференц-залу Київського політехнічного інституту, де проходив з’їзд, на відстані стояли чисельні омонівці — «до зубів» озброєний міліцейський спецназ. Це я побачив на власні очі. Виступ нашого члена делегації з Чернігівщини, легендарного Левка Лук’яненка — один із найбільш радикальних. Без жодних «викрутасів» прямо закликав боротися за державну незалежність України. До речі, він був найстаршім за віком делегатом Установчого з’їзду Руху», — згадав про пережите Сергій Бутко, делегат Установчого з’їзду Руху, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області.
Безперечно, РУХ став головним рушієм щодо бажань та устремлінь українства до НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
«Так, виконання «Козацького маршу» стало традицією на всіх рухівських з’їздах. Загалом установчий з’їзд Руху став надзвичайно важливою віхою у боротьбі за відновлення незалежності України. Організаційно оформилася одна з наймасовіших громадсько-політичних організацій, що стала потужним рушієм на шляху до 24 серпня 1991 р.», — зауважив Володимир Ступак, громадський діяч.
Учасники круглого столу вшанували хвилиною мовчання всіх рухівців, які вже пішли в засвіти та тих, хто віддав своє життя за Україну у війні з російським агресором.
Традиційно зустріч завершилася виконанням Державного Гімну України.
Олександр Майшев
