Ще раз переконався у тому, що багатство української народної пісні важко переоцінити, під час виступу двох фольклорних ансамблів: «Ветеран» та «Молодиці з Дроздовиці» Городнянської територіальної громади. А організували чудовий пісенний захід наприкінці травня директорка Городнянського історико-краєзнавчого музею Ольга Смаль та наукова співробітниця цього закладу Валентина Куковська.
Пісенні твори звучали різножанрові, але найчастіше у співливих поезіях віддзеркалювалася доля двох людей – їхнього кохання, зустрічей, розлука через похід на кляту війноньку… Слухаючи той спів, немов вимальовуєш у своїй уяві реальну картинку давнього часу і мимоволі вже з минувшини опиняєшся у подіях сьогодення. Авжеж! Знову війна, розставання, а для багатьох – назавжди. А тому, мабуть, і народна пісенна творчість сьогодні набуває особливих відтінків нашого життя-буття.
Недарма ж директорка музею зауважила, що настануть ось-ось часи (а вона щиро в це вірить), коли на зміну «модним» тамадам на весіллях прийдуть ведучі, які представлятимуть не «гопну» музику, а саме автентично-фольклорну. Адже вона оспівує повсякденну дійсність так, як жоден з інших жанрів, причому неабияк відтворює особливості звичаїв конкретного регіону. І це так.
Тож фольклорні пісні, як на мене, й цінні тим, що уособлюють якраз мотиви не всеосяжного простору, а персоніфікують через музику специфічність елементів і відзвуки певного краю. Місцевий діалект, своєрідний говір, неповторний колорит розкривається точно піснею, музикою, танцями. У цьому значенні безумовно відрізняється своєю винятковістю і фольклорна пісенна творчість Городнянщини.
Українська пісня зігріває душу
Життєва стежина Світлани Плашкової із Запоріжжя привела її на Чернігівщину. «Прийшла в ці краї за чоловіком», – так висловилась про себе учасниця фольклорного ансамблю «Молодиці з Дроздовиці» пані Світлана. Вона розповіла, що ще змалку прищепили їй любов до народної творчості батьки.
– Мама й тато завжди співали, – розповіла жінка. – Нам це передалося у спадок. Моя сестричка теж співає – спочатку у хорі, а потім в ансамблі… Пісня українська допомагає нам завжди: якщо нам погано – співаємо, почуваємося в настрої – теж співаємо. Пісня нас об’єднує і допомагає нам жити – ростити дітей, привчати їх до доброго, гарного. Українська пісня завжди звучить в наших серцях, наших думах, наших сім’ях. І я впевнена, що діти, онуки, правнуки пронесуть нашу пісню через усе своє життя і теж передадуть її прийдешнім поколінням. Хочу, щоб скоріше була наша перемога, і тоді ми обов’язково будемо співати більше радісних пісень.
Коли учасники ансамблю «Ветеран» співали пісню, де були такі слова: «І скаже матуся: за вас я молюся, хай край наш ніколи вогнем не пала. Сини України, любіть Україну! Вона для любові життя вам дала», то Ольга Смаль не могла стримати сліз. Виявляється, у неї двоє синів захищають Україну.
– Пісня передає стан своєї душі, – переконана керівниця музею. – От слухала щойно твір «Сини України» й ніби подумки полинула до своїх синів… І через пісню немов відчуваю й чую їх… Я горда тим, що мої сини захищають Україну... Наша сім’я теж співуча. Син старший чудово співає, онучка теж… Сама я на сцені вперше заспівала у три роки… Коли звучить народна пісня, та й ще на місцевому діалекті – а ми ж на прикордонні знаходимося, тож і мова перемішена – українська, російська, білоруська, – то зачіпає душу. Пісня згуртовує, допомагає і в радості, і в смутку. Пригадайте, як колись наші люди їхали на сінокіс – співали, їхали втомлені з роботи – все одно співали. Це свідчить про те, що допоки буде жити українська пісня, нас ніколи й нікому не зламати. Пісня – це душа народу, вона жила й буде жити вічно. Вірю в нашу перемогу і в те, що українська пісня звучатиме не лише на просторах України.
Співучі музи ансамблів
Фольклорний ансамбль «Молодиці з Дроздовиці» радує шанувальників своїм співом ось вже більше тридцяти років. Започатковувала збирання музичного фольклору Олена Леонідівна Мельник.
– І хоча склад колективу, звісно, змінюється – таке життя, але наш ансамбль живе активно, творчо, – розповіла керівниця «Молодиць із Дроздовиці» Надія Нагорна. – Перед війною ми з концертами побували в Чернігові, Сновську, Любечі, Седневі… і всюди нас приймали дуже тепло й запрошували знову приїхати до них зі своїми піснями.
А колектив «Ветеран» – один з поважних не лише за віком ансамблів на Городнянщині. Нещодавно йому виповнилося 40 років! Уявляєте, скільки приємних моментів та незабутніх вражень подарували глядачам учасники ансамблю.
– Барвистий, особливий, талановитий…, – саме так охарактеризувала свій колектив керівниця ансамблю «Ветеран» Валентина Хмеленок.
Тривожний час вніс свої корективи в репертуар групи. Тепер багато пісень воєнної тематики і, звісно, про любов до рідної Батьківщини. Фішкою цього ансамблю є те, що керівниця сама акомпанує на баяні. Тож тут співзвучно поєднується музика і народний спів.
І це, мабуть, чи не єдиний ансамбль на Городнянщині, який виступає з «живою» музикою. До речі, колектив представляв Чернігівську область на престижному Всеукраїнському пісенному конкурсі.
Слухаючи автентичні пісні у виконанні двох ансамблів, зловив себе на думці, що це не просто фольклорні пісні, а своєрідна зброя проти російського засилля, яке роками, поступово впроваджуючись у нашу повсякденність і свідомість, робило свою чорну справу – вбивало генетичний код української нації. А отже, саме сьогодні необхідно підтримати усілякими можливостями, не дивлячись на російсько-українську війну, тих, хто пропагує та зберігає автентичну українську пісню, яка істинно є душею нашого народу.
Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка
