Довкілля. Справжня природа вирує у Мезинському національному природному парку. І неважливо, якої пори року ви сюди потрапите, адже все тут гармонійно завжди. Стежки, рівчаки, рови, спуски, підйоми, рівнини – набувають особливого відтінку. Йдеш лісовою галявиною і здається, ніби кожне деревце якось по-особливому дихає. На мить затуляєш очі і… ні-ні – не вдихаєш, а прямо ковтаєш непідробний лісовий аромат справдішньої природи. І навіть жуки та комахи якісь особливі. А які тут квіти!..
Нам з чернігівським фотохудожником Миколою Тищенком пощастило зафіксувати деякі моменти й відтінки Мезинської природи. Про все це маємо намір розповісти у наступних репортажних замальовках. А поки що розкажемо про те, як весняна павідь розкинула свої водяні шати на простори чарівного парку Коропщини.
На крилах гуси несуть весну, а повінь все навкруги очищає.
Тільки-но вийшли з авто, як враз почули у височині: курли-курли… То з вирію повертаються вічні мандрівники – дикі гуси.
Колега миттю схопився за свою «зброю» і націлився на міграційних гостей. Коротке, у кілька секунд фотополювання виявилося вдалим. «На крилах гуси несуть весну», – проводжаючи поглядом спливаючих за синьо-сірою димкою гусей, влучно промовив фотограф-професіонал.
А взагалі на перше цьогорічне відвідування парку і, зокрема, водопілля, запросила нас директорка Мезинського національного природного парку Ніна Симоненко. Вона розповіла, що для цієї місцевості така картина – не дивина, адже схожі заплави-повені тут уже були. А от що відмінне від тих, попередніх, так це – подвійна повінь.
– Повінь цього року унікальна, – зазначає директорка. – Адже перший великий вилив води спостерігався у грудні-січні.
На схилах, поворотах між Дніпром та Десною утворилися величезні затори води, яка почала замерзати. І це аж на 53 кілометри – така протяжність річки Десна, що омиває береги Мезинського парку.
– З настанням поступового тепла вода почала стікати, – доповнює розповідь Ніни Симоненко фахівець Мезинського парку Олександр Яковенко. – Відтак вода поверталась у Десну, і ми не сподівалися на весняні природні сюрпризи… І те, що ось спостерігаємо зараз, – то це не просто заплави, а ціле море…
І справді. Дивишся на водяну широчінь з височенних круч, яких тут ой як багато, – і на хвильку спадають різні думки. Мо’ і справді ось тут, де ми зараз знаходимося, споглядали у морську далечінь наші неблизькі предки (а не вірити фахівцям, які довели існування у цій місцевості первісних людей і мамонтів, немає підстав)…
З часом усе змінилося: і природа, і люди. Але одне залишилося незмінним – це те, без чого будь-яке життя на землі неможливе. Так, звісно, змінюються русла, течії, але глибинна значимість води зосталася.
– Заплави нинішньої повені досить такі широкі, – продовжує розповідати Олександр Яковенко. – Ми навіть не можемо спостерігати за руслом Десни, оскільки водопілля розтягнулося до невидимих меж, і глибина в деяких місцях навіть сягає кількох метрів.
Різні горбочки, кущі та низькорослі деревця, немов невеличкі острівці у морі, слугують місцем перепочинку для птахів. Але, як зазначає фахівець парку, вода тут тільки-но набирає свою міць і продовжує захоплювати ще більшу територію суходолу.
– Вода й не думає спадати, – упевнено говорить Олександр Яковенко. – Навпаки, вона й далі просувається. Безумовно, це проблема для жителів тих садиб, до яких вже добралася або добирається вода, але ж природа знає краще, як їй бути. Раніше повінь була на всіх річках, бо це оживляло річку, відновлювало плавні. Це також позитивно впливало і на рослинний світ. Заплава сприяла своєрідному очищенню – все, що накопичувалося поза межами річки, силою води змивалося… Вода – це життя! Вона дає поживу для навколишнього середовища і рух для всього живого.
* * *
Віримо, що, як і повінь, українці зметуть оте все, що принесли на нашу землю ненависні сусіди-завойовники. Парадокс, але – факт: на Сході України йдуть запеклі бої проти російського загарбника, а тут оживає природа у всій своїй красі. Віримо, що настане день нашої Перемоги, і там, де зараз наші воїни захищають нас з вами, природа заліковуватиме рани, які нанесла і природі, і людям ворожа російська орда.
Сергій Кордик, Микола Тищенко
