Вічність дитинства. Це реальна історія з життя. Проте імена змінені з етичної точки зору. З тієї ж причини відсутня назва місця подій.
Все своє свідоме життя Ігор не знав ні в чому потреби, не хвилювався за майбутнє, не думав навіть про завтрашній день. Але ж в дитинстві так і має бути. Проте тепер він вже не хлопчик, і не юнак, а справжній чоловік, який щойно повернувся з армії. Здавалося б, саме час почати будувати й реалізовувати плани на майбутнє, одружитися, завести сім’ю…
Воно може б так і сталось, якби не мати й бабуся, які так боялися втратити свого улюбленця. Навіть батько не зміг відмовити їх від тих хворих задумів. З гульні син мав повертатися близько дванадцятої, а про дівчат в оселі не могло бути й мови. А воно ж, як кажуть, «грешный плод сладок». Хоч забороняй, хоч ні, а знайшов Ігор свою половинку, свою Світланку.
Як в казці, разом були до опівночі, а після йшли по домівках. Така ситуація почала набридати. Дорослі люди, а повинні приховувати своє почуття.
Отож закохані домовилися спочатку розповісти про бажання одружитися батькам Світлани. І вони не помилилися: батьки були шалено раді такому обранцю, як Ігор, і зобов’язалися допомогти з весіллям.
Не вагаючись, молодята побігли й до батьків Ігоря. Чого тільки Світлана не почула про себе! Як наслідок, наступного дня, не повідомивши Ігоря про своє рішення, вона поїхала до тітки. До батьків не приїздила за весь час ні разу. Вони самі навідували доньку.
Не раз винила себе Ігорова мати за те, що колись втрутилася в життя сина, заборонила одружитися. Та зрозуміла це запізно, а точніше, за мить до смерті. Ігоря теж було не впізнати: з кожним днем він згасав, приймаючи чергову «дозу» алкоголю. Проте й це не зупинило жінок. Вони свого досягли – син вдома. Тим паче змусили його залишити «погану звичку». Скільки спроб було в Ігоря розпочати нове життя, скільки разів намагався влаштуватися на роботу! Стільки ж разів відмовляли його рідні від цих задумів: «Навіщо тобі ця робота? Ми, що, не прогодуємо тебе?».
Роки летіли...
Здавалося, що всі, а Ігор залишався хлопчиком – чистим і недоторканним. Він вже забув все, що знав. З дому виходив лише до магазину, аби за батьківські гроші купити пачку сигарет. Але час невблаганний.
Помер тато, забравши через трошки й маму. Опікою тепер зайнялася бабуся, татова мама. Вона і одяг, і їжу, й сигаретки йому купувала. Життя завжди дає свої уроки. Але цю родину мабуть обминуло. Бо не хотів Ігор нарешті задуматися про своє подальше буття. Йому було добре поряд з бабусею. Разом читали газети, дивилися телевізор чи обговорювали події. Ігор не був чоловіком. Він сорокарічна дитина, яка не розуміється в найелементарніших речах. Тим більше, навіть не хоче розумітися.
Але все змінюється...
Настав час покинути й бабусі це земне життя. І от тепер, під час похорону, Ігор вперше задумався про те, що з ним буде далі. Точніше, хто. Він всім серцем бажав, аби його прихистили рідна тітка чи двоюрідна сестра. Проте родичі і не задумувалися про це. Всі роз’їхалися. Вперше в житті Ігор сам у домі. Він вперше заварив собі чаю, вперше купив продукти за останні гроші, взагалі все робив вперше.
Як буде далі – ніхто не знає. Проте навряд чи що зміниться, бо Ігор не хоче працювати, одружуватися, чи просто самостійно хазяйнувати. Він хоче бути дитиною, яку оберігають від усього, про яку піклуються. От тільки де знайти маму, яка б віддала всю себе, аби лише його могла любити…
Аліна Крило, м. Прилуки
