ГЕРОЇ СЕРЕД НАС. Місце зустрічі. Осінь. Військовий шпиталь у Чернігові. Приїхала з друзями без попередження. Повернення наших, Героїв «Азовсталі».
Здивовано-радісні, втомлені очі. Його очі…
Зараз вже можу відкрити таємницю: чому замовчувала його ім’я, не називала публічно посаду, офіцерське звання. Так, це радило ГУР – щоб не нашкодити. Правильно радило. Тому що вороги занадто пізно для себе розпізнали: він – один із командирів «Азову». І занадто пізно дізнались про власні ж помилки в написанні прізвищ та позивних.
– Це доля, – кажу я.
– Ні, це твої молитви, – відповідає він.
Знайомтесь: Кирило Беркаль. Кірт. В «Азові» з початку російського вторгнення – з 14-го року. Зараз – командир військової школи сержантів та офіцерів. (Бойової школи. Не паркетної). До цього – комбат. До цього – сотник. Той самий. «Залізний». Тієї самої «Залізної сотні». Її так назвали (хто не знає) за те, що вони звільнили та втримали Широкине. До приходу підмоги. Він був польовим командиром Широкинського напрямку. В тій самій переможній наступальній операції 15-го року.
Зараз у складі гарнізону Маріуполя. Разом зі своїм батальйоном військової школи, з усіма полковими «азовцями», з героїчними усіма без винятку оборонцями Маріуполя – поліцейськими, прикордонниками, нацгвардійцями, СБУшниками під командуванням «Редіса» вони стояли стіною на захисті міста.
А далі ви все знаєте самі…Вони переломили хід цієї війни…
…Але їх не змогли зламати. Ані концтабір, ані катівні.
Оленівка… Донецьк… Його, як і інших воїнів-захисників Маріуполя, готували до фейкового трибуналу. До не фейкової страти. Не судилось. Ворогам не судилось.
– Ми тримались. Завжди пам’ятав твою обіцянку (під час останньої нашої розмови телефоном 19 травня – напередодні його виходу з «Азовсталі» наступного дня), що ви нас витягнете. Це гріло. Давало надію. Хоча ми знали, що у нас «білет в один кінець», і були готові.
– Так, ми своїх не кидаємо, – констатую я і ледь стримую сльози. Сльози щастя.
* * *
Це розповідь Ольги Ансімової – української журналістки, політичної та парламентської оглядачки, яка доклала чимало зусиль до визволення з полону «азовців». Кирило Беркаль – її син.
