Історія Жанни Дунаєви із Новоселівки, що на Чернігівщині – одна із сотень, а то й тисяч, проте водночас – унікальна… У ній сплелися докупи сум і радість, біль від втрати і нова надія…
—Коли ми втратили наш дім – було таке відчуття, ніби втратили ґрунт під ногами, – зізнається пані Жанна. – Але я втішаю себе думкою, що усе найцінніше міститься не у чотирьох стінах, а – у серці… Найголовніше — це те, що я маю кого тримати за руку і що є кому простягнути руку допомоги...
Із перший днів повномасштабного вторгнення російські війська не просто обстрілювали Новоселівку, а, фактично, рівняли село із землею...
– Уцілілі будинки тут рідкість, їх на пальцях можна порахувати. Майже 147 хат згоріло, ще 167 пошкоджено, – розповідає жінка. — Мова цифр суха, їй не описати тієї біди, яка прийшла у кожен двір, у кожну родину, не передати трагічної історії втрат та болю... Але це водночас і історія нашої боротьби, нашої мужності, нашої сили та нескореності!
Найстрашніші перші тижні наприкінці лютого-на початку березня жителі села залишалися вдома...
– По кілька разів на день приносили домашню їжу на блокпости нашим військовим, збирали для них продукти та теплі речі, – пригадує страшні події цієї весни пані Жанна. — Але з кожним днем у Новоселівці ставало все небезпечніше та гарячіше, і військові нас переконали хоча б на деякий час залишити домівку, просячи: «Виїжджайте, бо тут уже дуже небезпечно…».
Жанна зі своєю ріднею переїхали до подруги у Чернігів – хоча місто також страшенно обстрілювали, вони думками линули до рідної Новоселівки...
— Якось наприкінці березня до нас зателефонували сусіди і сказали: «Ваш дім розбомбили…» Ці слова просто збили з ніг…, — з болем розказує жінка. — Перші дні були сльози і розпач… Але коли приїхали на руїни дому, там нас чекала і радісна звістка… Коли ми виїжджали, не змогли взяти з собою свого котика Рижика, – він, злякавшись обстрілів, утік, і, скільки ми не кликали та не шукали, знайти його ніяк не вдавалося. Я дуже хвилювалася за нього – але, як виявилося, він заховався у сусідському домі – будинок сусідів також згорів, але вцілів цокольний поверх, і це врятувало котику, який там ховався, життя. Коли Рижик, почувши наші голоси на подвір’ї, прибіг до нас із чоловіком, я вперше за довгий час заплакала на руїнах нашого дому не з розпачу, а на радощах! Життя – це найцінніше!
А потім подружжя взялося до розбирання завалів, розчищення подвір’я, посадили город...
— І коли ти зайнятий справою, це не дає тобі змоги падати духом, — переконана Жанна. — Особливо, коли ще й знаходяться небайдужі люди, які допомагають – спасибі Goodacity за необхідні речі, без яких ми не змогли б облаштувати побут і роботу на обійсті, де не залишилось практично нічого… Нині мешканці Новоселівки починають потрохи відбудовуватися – допомагають і волонтери, і держава… Відчуваю, що якщо ми так усі разом, всією країною піднатиснемо, то швидко все відбудуємо!
Потерпіла від ворожої навали жінка пригадує, як старожили села раніше ділилися спогадами...
– Виявляється, у Другу Світову війну Новоселівка також була практично зруйнована – адже це «ворота» до Чернігова, — наголосила Жанна. — Цієї весни російські окупанти дійшли тільки до початку села – і далі їх не пустили... Тут проходила найзапекліша лінія оборони – і наші військові своїм неймовірним героїзмом врятували не лише Чернігів, а й Київ! Ми всі разом витримали удар. Разом і відбудуємо нашу країну – кожен будинок і вулицю!
Ольга Сагаль
