ВІРА. Сплюндрована та зранена кривавою москвою Лукашівка підняла болючу тему зміни парафії. Про те, що для села, яке постраждало від російської агресії, питання до якої саме патріархії належатиме напівзруйнована пам’ятка архітектури є архіважливим, свідчить небувала кількість учасників зібрання. Понад сотню селян зібрались на Майдані коло зруйнованого храму, а організував зібрання депутат Чернігівської обласної ради, голова понівеченого окупантами фермерського господарства «Напорівське» Григорій Ткаченко.
«Хто за етіх, на цю сторону, хто за нас — на цю»
Ще до початку релігійних зборів пристрасті навколо церкви вирували такі, що з повітря можна електроенергію видобувати. Прийшла добра половина села – діти, молодь, поважні старші люди.
«Ми тут хрестились, нам і вирішувати», – лунало з уст.
Про те, що зібрання буде непростим, свідчила наявність з обох боків значної кількості духовенства, при тому, що з боку УПЦ приїхав особисто прес-секретар Чернігівської єпархії Ігор Підан. Про те, що збори будуть цікавими, говорила й присутність двох колишніх священнослужителів із Менщини – молодих батюшок, які нещодавно перейшли разом із парафіянами з УПЦ до Православної Церкви України.
Оливи в багаття підливала дружина місцевого настоятеля отця Василя матушка Оксана.
Вона те і діло викрикувала про незаконність зібрання і те, що долю храму мають вирішувати тільки ті люди, які постійно відвідують релігійні служби.
«У мене є пропозиція – хто за етіх, на цю сторону, хто за нас – на цю. Не продавайте душу діяволу, перейдіть пожалуста», – закликала матушка.
Для Григорія Ткаченка питання переходу релігійної громади з УПЦ до ПЦУ є більше, ніж питання віри. Скоріше навпаки – ідеології.
«В моєму селі не буде нічого московського», – емоційно висловлюється фермер.
Його господарство – одне з найбільш постраждалих в області. Окупанти зруйнували нову італійську сушарку, спалили багато техніки, понівечили хліви, вбили більше сотні корів, хазяйнували у його хаті і наробили там чималого лиха.
«На моє особисте переконання, це мало б відбутись у 2014-15 році, – продовжив свій виступ Григорій Ткаченко. – Ви всі бачите, що було зроблено з нашим селом, з нашими двома фермерськими господарствами. Тому я закликаю всіх доєднатися до єдиної української церкви, яка має місце на території нашої держави».
У вирі емоцій
З цих слів зібрання приступило до обрання голови та секретаря.
Григорій Михайлович запропонував обрати головою місцеву мешканку Надію Панасівну Басанець, а секретарем – молодого хлопця Андрія Вареника.
«Хто «За», хто «Проти», «Утримався»?» – результати голосування одразу ж обурили матушку Оксану.
У той час як Григорій Ткаченко рахує голоси, з-за його спини доноситься її лункий голос: «Да плєвать, у вас вже всьо парішано. Всі бояться, що ви їм не дасте роботи».
Подальші її репліки не втрачали емоційності: «От мнє інтерєсно, ви громадою рішаєте, хто з усієї цієї талпи знає хоча б «Отче наш» чи «Вірую».
«Не заважайте, пані», – не витримує один із присутніх священнослужителів ПЦУ.
«Я не пані»
«А ви хто, таваріщ?»
«Григорій Михайлович, ви не імєєте права», – вже звертається до Григорія Ткаченка.
«От іменно, що я маю право – у мене двоє синів воює», – емоційно відповідає фермер.
«Чого ти кричиш?» – зривається з гурту в бік матушки.
На її захист підключаються ще дві жіночки – дружина колишнього настоятеля та півча. Збори поступово набували ознак вулика. Перепалка не вщухала впродовж десяти-п’ятнадцяти хвилин. До неї приєднувалось все більше народу. Всі були налаштовані проти дружини діючого настоятеля.
«Ти бачила, що вони зробили з нашою церквою? Ти бачила, що вони зробили з нашим селом? Оксана, не доводь до гріха!» – виринає з гурту.
«Я вам розкажу, як в аеропорту Гостомеля ваш кацапський батюшка російську авіацію наводив, – не витримує молодший син Григорія Ткаченка Михайло. З першого дня війни він став до лав Збройних сил України. – У мене сімнадцять чоловік загинуло…».
«Голосувать мають ті, хто сюди ходить», – стоїть на своєму попадя.
«Так я сюди й не ходжу, бо це кацапська церква, я ходжу в Катерининську церкву, – відповідає Григорій Ткаченко. – Оксано, скільки тобі треба, щоб наших хлопців ще погибло? Кожен день гинуть і ти ще хочеш?».
«Ми молилися за хлопців», – долучається колишня матушка.
Зрештою, цей гамір заспокоюють хлопці в формі ЗСУ. Вони акуратно відводять буйну матушку з проханням не порушувати громадський порядок, а дотримуватись регламенту.
Пристрасті вщухли, але ненадовго.
Дали слово кожному
Люди говорили про московського патріарха кіріла гундяєва, який благословив війну проти українського народу, про те, що синод УПЦ тільки наприкінці травня засудив агресію, що багато батюшок отримують російські паспорти і агітують за «руський мір». Лунали і закиди в бік настоятеля, який покинув парафію і втік, залишивши паству без душпастирської підтримки, а українських воїнів – без благословення.
«Тут було пусте місце, і хлопці йшли в бій без благословення. Половина з них не повернулись із бою», – виступив перед усіма кремезний чоловік із місцевих.
Дали слово і священнослужителям.
Один із кліриків чернігівської єпархії УПЦ виступав стримано та дипломатично, підкреслюючи, що словосполучення «московський патріархат» їх не стосується.
«Я спілкуюсь із заступником мера Гостомеля. Для мене було тяжко почути те, що наш священик із сином таке робили… Таких випадків є всюди, у вас теж багато проблем, – апелював він до духовенства ПЦУ. – Я теж був у блокаді, нікуди не втікав, мою жінку поранили, хати немає, ми такому стані, що й ви. Всі ми в одному становищі. А щодо переходів, то навіть Президент країни сказав, що зараз не час робити поспішні висновки».
Отець Антоній з Блистови, що на Менщині, намагався пояснити людям, що його змусило змінити патріархію: «19-го травня я зібрав людей, провів збори і ми вийшли з УПЦ та перейшли до ПЦУ. Чому? Мені набридло постійно брехати і собі, і людям. Російські війська напали на Україну у 2014 році. УПЦ 8 років варила воду – говорили, що це міжусобиці, що ми братній народ… Тому саме УПЦ винна в тому, що люди переходять! Треба було діяти, а не сидіти на двох стільничках. Слава Богу, що люди одумались. Ви знаєте, розкажу реальний випадок, який був у Корюківці: коли заходили російські війська, то вони питали у батюшки, якого він патріархату. Чому ж вони таке питають? Тому що УПЦ московського патріархату для них свої. А священики ПЦУ служать капеланами і воюють».
Зрештою, висловились всі, хто хотів. З поточного стану справ було зрозумілим – перехід відбудеться. Результати голосування підтвердили припущення: 99 – «За» зміну патріархального підпорядкування. Дві людини – «утрималось», 4 – «проти». Проти голосував місцевий священик його матушка та група підтримки.
Григорій Ткаченко, який виступив організатором зборів громади, має намір відбудовувати зруйнований храм. Тож на плечах фермера віднині лежить нелегкий тягар – тягар відбудови не лише власного господарства, а й понівеченого храму й людських душ.
Віталій Назаренко, фото автора
