Чоловік більше 20 років пропрацював у лісовому господарстві. Від того і позивний має «Лісник». Крайні роки трохи змістив свою діяльність в туристичному напрямку і працював у парку природи «Беремицьке» на Чернігівщині. З військового досвіду – тільки строкова служба у навчальному центрі в Десні.
— 24 лютого я був удома, поснідав, дзвінок від керівника, який повідомив, що на роботу не виходимо. Дізнався, що почалася масштабна агресія, хоча вважаю, що війна вже триває вісім років, — розповідає захисник Чернігова. – За станом здоров’я мене не взяли до війська у 2014-у, прописали, що я обмежено придатний у військовий час. Коли почалося вторгнення, я не витримав, іншого виходу не бачив.
«Лісник» утримував позиції у складі визначеного підрозділу 1 окремої танкової Сіверської бригади зі сторони Новоселівки та мікрорайону Бобровиці Чернігова, а саме був на лижній базі.
— Нашим завданням було вести спостереження та відбивати атаки противника. Ми піддавалися артилерійським обстрілам, авіаударам. Було відчуття, що ворог штурмує не 40 чоловік, а цілий батальйон, – пригадує військовий та розказує про день, коли він чудом врятувався. – Знаходився на спостережному пункті, був потужний авіаудар. Перший та другий поверхи будівлі були майже знищені. Я знаходився наверху. Усе, зокрема моє спальне приміщення, згоріло. Усі підняли ґвалт і почали мене шукати. А я вижив. Кажу, зі мною нічого не може статися, бо за мене стільки жінок моляться! Бог має почути їх.
А за Лісника молилися дружина, мати і сестра. А ще Чернігів вистояв, на його думку, завдяки впертості. Сили ворога були набагато більшими, українським захисникам справді не вистачало техніки та озброєння. Найстрашнішим називає не авіаудари, не прицільні постріли майже впритул, а коли виносиш мертвого побратима.
— Завдяки нашій впертості. А ще Божою милістю та нашим щастям, — так говорить про переможні бої на Чернігівщині чоловік. – Тому що багато тут корінних чернігівців серед нас, які не хочуть, щоб до їхніх домівок прийшов ворог.
