Несподіваний ракурс. Якщо ви запитаєте у людей про найулюбленіше свято, то багато хто відповість: «Це – Новий рік!». А коли поцікавитеся у дітей про їхнього улюбленого новорічного персонажа, вони дружно, хором скажуть: «Дід Мороз!». І не лише тому, що він приносить подарунки. Просто цей дідусь може розвеселити і ощасливити будь-якого малюка. Адже він – такий кумедний і знає стільки неймовірних історій!
Виходить Дід Мороз і з вірменським акцентом вітається: «Драствуйтэ, дэты!»
На Новий рік завжди трапляються чудеса. У цьому переконана кожна дитина. Адже на світі існує добрий чарівник – Дід Мороз, який ніколи не забуде про жодного малюка. Деякі діди Морози приїжджають до нас аж із далекої Лапландії – на оленях. Проте на всіх дітей їх би, звісно, не вистачило. Тому ми маємо власних – не менш дотепних і справжніх. Цілий рік вони маскуються під звичайних дорослих, чекаючи свого зіркового – новорічного – часу, щоб нарешті перетворитися на Діда Мороза.
Не раз вдавався до такого перевтілення й актор Чернігівського обласного театру ляльок імені Олександра Довженка Ігор Маджуга. А вперше він побував Дідом Морозом у досить незвичний спосіб.
«Завжди в лялькових театрах – проблема з Дідом Морозом, – розповідає Ігор Олександрович. – Має ж бути фактурний дідусь – високого зросту, не худий. Новорічний ранок був у нас у Палаці дітей та юнацтва. І на Діда Мороза нікого не змогли знайти, а тільки працівника нашого театру Галустяна. Він – вірменин за національністю. Начебто й репетиції проводилися, і все було нормально. І ось – новорічний ранок. Я Сніговика грав тоді. Кажу: «Ну, що ж, погукаємо Діда Мороза?». Діти всі: «Дідусю Мороз, іди до нас!». І тут виходить дуже фактурний Дід Мороз і таким гарним вірменським акцентом вітається: «Драствуйтэ, дэты!». У мене щелепа відвисла! Головний режисер і головний адміністратор мало не вивалилися з балкона... Діти, не знаю, зрозуміли щось чи не зрозуміли. Але, поки вони віталися, я до нього підходжу і кажу: «Все! Більше ні слова!!!». І увесь новорічний ранок, коли діти щось запитували, я тут же відповідав: «А Дідусь Мороз хоче сказати таке, а Дідусь Мороз просить зробити оце...».
Хоча Ігореві Олександровичу довелося тоді справді трішки понервувати, але він почувався дуже щасливим. Бо відчув просто неймовірну любов малюків! Отож наступного разу вже сам захотів одягнутися в кожух Діда Мороза. Відтоді із задоволенням вітав дітей – і зі сцени, і в гості до своїх знайомих приходив.
«Не секрет, що, коли Дідусь Мороз приносить подарунок дітям, батьки намагаються його пригостити, – розповідає Ігор Маджуга. – А оскільки буває дуже багато поздоровлень, то, щоб до кінця витримати цю процедуру, я придумав такий спосіб. У посох вставив трубку, на одному кінці запаяну, а на іншому відкриту. І коли Дідуся Мороза батьки починали пригощати, я відмовлявся культурно, просив вибачення, казав, що в мене – надзвичайно багато викликів. Але, щоб, мовляв, не образити господарів, я келих виливав у посох. І так назбиралося десь чотири посохи... І ми потім два тижні відзначали Новий рік. На всі новорічні та різдвяні свята нам вистачало цього чудодійного, як кажуть у народі, зілля...».
Звісно, малюки в існування справжнього Діда Мороза вірять. Втім, є й діти-скептики. «Приходжу поздоровляти хлопчика, – пригадує Ігор Олександрович. – Як зараз пам’ятаю його ім’я – Вова. Говорю: «Ну, давай розкажи віршика!». Він розповів. Потім заспівав пісеньку та станцював. Але, коли я вже збирався йти, він каже: «А я знаю, що ти – несправжній Дід Мороз!» – «Як не справжній? Найсправжнісінький!» – «Ні, Дідів Морозів не буває!» – «Але ти ж мене бачиш, я із тобою розмовляю!» – «А це – все вигадки! Хочеш, я тобі докажу?». Я відповідаю: «Як?». Малюк підбіг і... вхопив Діда Мороза за брову. Раз – одну брову відірвав. Потім – другу. Далі відірвав вуса та бороду... Ну, куди вже було подітися! Кажу: «Звісно, ти правий. Але справжній Дід Мороз все-таки існує. Він приходить вночі, коли всі сплять, і кладе подарунки під ялинку».
Як троє Дідів Морозів одну дитину вітали
У ролі чернігівського Діда Мороза свого часу не раз успішно побувала й чарівна жінка – Оксана Сердюк. А раніше в одязі Діда Мороза її не могли впізнати навіть знайомі. І справа не лише у вдало начеплених бороді та вусах. Пані Оксана навчилася змінювати тембр голосу. Різноманітних новорічних історій із нею трапилося немало. Але є випадок, який запам’ятався на все життя.
«Ми цілою компанією – Дід Мороз, Снігуронька, там були ще й інші персонажі, – прийшли тоді привітати дитину наших колег і подзвонили у двері, – розповідає пані Оксана. – Господарі відчинили нам і трішки зніяковіли. Я спочатку не зрозуміла, чому така реакція на нас і особисто на мене – Діда Мороза, якого завжди чекають. Виявилося, що у них… вже був Дід Мороз, котрий саме проводив свою розважальну програму для цієї дитини. Ну, нічого, ми теж зайшли і почали вітати малюка та дорослих із новорічними святами. Але раптом пролунав дзвінок у двері. Хлопчик побіг їх відчиняти... А далі запанувала тиша, наче у фіналі гоголівського «Ревізора». Бо на порозі стояв... ще один, вже третій, Дід Мороз! Що робити? Всі Діди Морози розгубилися, зніяковіли і батьки цього малюка. Але нас виручив сам хлопчик. Він сказав: «Нічого страшного, я зараз визначу, хто з вас – справжній Дід Мороз!» І нам необхідно було і танцювати, й співати. Ми там говорили скоромовки та відгадували загадки. Наскільки все це було цікаво! Хлопчик був задоволений, і всі ми, Діди Морози, отримали від нього подарунки».
Бути Дідом Морозом дуже непросто і відповідально. Це – справжня професія, хай і на один чи кілька новорічних днів, – переконана Оксана Сердюк. Адже жодна дитина не може уявити цього свята без улюбленого Дідуся Мороза. І хоч кожух був заважким для тендітної Оксани, а борода й вуса іноді відклеювалися чи вкривалися інеєм, – найбільша втіха для неї – щасливі обличчя малюків.
Віталій Гольцов
