Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у квітні 2021 року.
Почнімо з хороших новин: наратив війни, який Кремль наполегливо просував із осені 2020-го, а навесні цього року вирішив підкріпити реальними погрозами на кордонах України, програв наративу «холодильника» та мало не поступився наративу протестів проти «бункерного діда» з туалетним йоржиком.
Про це свідчать результати квітневого опитування «Левада-Центру», оприлюдненого «Новою газетою». Як виявилося, росіян більше зацікавили передвиборчі соціальні обіцянки Володимира Путіна (17 %) та голодування Олексія Навального і протести його прихильників (10 %). А третина (34 %) взагалі не помітила воєнної тривоги та наближення загрози війни.
Це дуже важливо, оскільки свідчить про продовження кризи легітимності російського президента попри всі репресивні заходи. Розрахунок підняти свою популярність перед виборами шляхом ризикованої воєнної операції із «примушування до миру» України не виглядає достатньо надійним і програє звичним методам купування голосів одноразовими грошовими виплатами.
Проте для України хороші новини на цьому закінчуються.
По-перше, байдужість російського населення може зіграти й проти України. Повернення до політики інтенсивних обстрілів та спроб провокувати бої, атакувати й захоплювати українські позиції на Донбасі в разі успіху дає матеріал для переможних репортажів і сюжетів, не полишаючи риторику про «внутрішній український конфлікт».
По-друге, тема війни заступила у квітні всі інші традиційні пропагандистські турботи Кремля про «захист російськомовних», коронавірусну й економічну кризу в Україні. Виправданню війни були підпорядковані тези про «зовнішнє управління» та «правління неофашистів» та навіть кпини над українським «президентом-комедіантом». Зеленського почали активно порівнювати із Саакашвілі під час російсько-грузинської війни, погрожуючи ще гіршою долею.
Привертає увагу кілька особливостей тривожного квітня:
- час для загострення та погрози війною збігся з кульмінацією «третьої хвилі» поширення коронавірусу. Тяжка ситуація з лікуванням хворих та економічні наслідки карантину мали підривати довіру до українського уряду та додатково посилювати тривожність та дезорієнтацію в суспільстві, знижувати здатність відрізняти дезінформацію від фактів та опиратися агресії;
- використання травневих православних свят та наближення «символічних» для пропаганди дат 2, 9 і 11 травня мали додатково мобілізувати на підтримку рішучих дій Росії всіх українських громадян, які ще плекають мрії про «возз’єднання» із «братнім народом». На додачу ми виявили творення нових «символічних» дат — 14 квітня на окупованих територіях проголошено «днем пам’яті жертв української агресії». Таким чином, російська влада намагається нав’язати свою версію подій для прикриття і виправдання власної прихованої агресії та фактів вбивства насамперед українських громадських активістів російськими диверсантами;
- використання «оборонної» риторики залишило Кремлю можливість згортати і знову розгортати війська біля кордонів України, щоразу проголошуючи у своїх медіях про «перемогу» та «зрив українського наступу» на Донбасі, або про «рішучу відповідь» на «українські провокації». Зокрема, такою провокацією Росія готова назвати будь-які спільні військові навчання між військами України та НАТО. При цьому з 31 березня до 8 квітня російські ЗМІ всіляко маскували підготовку військової операції проти України. А з 9 квітня Росія намагається подати приготування до агресії необхідністю захисту Донбасу від «українського наступу» і своєї території від «агресивних дій» НАТО.
Насамкінець зазначимо, що навіть після слів міністра оборони Шойгу про завершення «навчань» та «раптової перевірки» військ рівень медійної агресивності стосовно України не знижувався. Отже, наступне надзвичайне загострення цілком можливе в разі одночасного настання принаймні двох із трьох визначених умов, що сприятимуть російській підривній пропаганді: спалах коронавірусу, важливі свята (серпень-вересень), міжнародні військові навчання.
Спираючись на окреслені вище спостереження, ми проаналізували контент проросійських медій, які не перебувають під санкціями.
Отже, «Страна» вже другий місяць поспіль системно відпрацьовує меседжі російської воєнної пропаганди (див. таблицю):
- Росія не зацікавлена у війні. Таким чином навіюється думка, що Росія не має агресивних намірів щодо України, та приховуються всі факти про головну роль Кремля у війні на Донбасі;
- Україна — знаряддя в руках США із провокування Росії / Україна — майданчик змагання Росії та США. Таким чином проводиться думка, що в усіх бідах України винна конкуренція США й Росії та вибір України на користь союзництва зі США. Приховується той факт, що саме Росія, а не США порушила всі укладені раніше договори й захопила українські землі;
- Україна готує наступ на Донбасі, тому Росія змушена захищати «народ Донбасу» / «росіян на Донбасі».
Важливу роль у поширенні російської воєнної пропаганди відіграють «незалежні» експерти та коментатори, чиї думки активно тиражує «Страна».
Таким самий прийом використовує й телеканал «Наш». Щоправда, мураєвський «телевізор» більше працює на те, щоби показати, як Зеленський та його уряд погано справляються з пандемією та бідністю.
Поширення російських меседжів на «Нашому» має лише допоміжний характер, підкреслює позиціювання Мураєва як проросійського політика. Сам Мураєв відвертіше виступає на російському телебаченні, ніж на власному телеканалі.
Взагалі у квітні Мураєва на російському ТБ було більше, ніж Медведчука й Бойка. Невже Кремль думає про зміну фаворитів і отримувачів різнобічної підтримки? Подивимося в наступних оглядах, чи підтвердиться наше припущення.
Побічним свідченням того, що всередині пулу топспікерів «русского міра» загострюється конкуренція, стала радикалізація Юрія Бойка. Якщо в січні — березні Бойко практично ігнорував тему Донбасу та війни, то у квітні, на тлі російської погрози, він знову починає тиражувати кремлівські меседжі та фактично виправдовувати російську агресію на Донбасі, закликаючи до прямих переговорів із окупаційними адміністраціями так званих псевдо «народних республік».
Забігаючи наперед, скажемо, що поява Бойка й Льовочкіна в одному авто під прапором «Перемога» із Віктором Медведчуком мала на меті, вочевидь, не лише публічно заперечити суперечності всередині «ОПЗЖ», а й показати, що Бойко так само відданий російським наративам «побєдобєсія», як і Медведчук із Рабіновичем.
Насамкінець треба зазначити, що російська пропаганда не завжди проникає навіть у «Страну» й «Наш». Як виявилося, навіть для цих ресурсів є межі відпрацювання російських наративів. Зокрема, 28–30 квітня російські медії активно коментували київський марш на честь створення дивізії військ СС «Галичина». Головним акцентом стало звинувачення бійців дивізії у військових злочинах, масових вбивствах «дітей, жінок та євреїв», знищенні польського села Гута Пеняцька.
Проте «Страна» та цитовані нею спікери (Єрмолаєв, Підмогильний, Ткачев) та «експерти» «Нашого» основний акцент зробили на закріпленні негативних асоціацій між нацистським режимом Третього рейху та українською владою, яка «потурає» неонацистам. І жодного слова про причетність «Галичина» до злочинів, які насправді не доведені. Таким чином, негативні емоції нагніталися, але без використання російських фейків про масові злочини.
Чи це був недогляд російських кураторів, чи свідоме рішення редакторів «Страни» та «Нашого», сказати важко. У наступних оглядах обов’язково звернемо увагу на те, де ще ці ресурси будуть вибірково та творчо працювати з російськими наративами.
