Вітчизняна наука не живе, а існує в реаліях важкого сьогодення. З часу проголошення незалежності України фінансування наукових установ відбувається за залишковим принципом. Де це бачено, щоб в аграрній країні вчені, які відповідають за аграрну науку, отримували заробітну плату на рівні прибиральниці?
Сьогодні замість передбачених 1,7 відсотка від валового внутрішнього продукту наука отримує 0,17 відсотка. Склалося так, що науковці для того, щоб вижити, разом із профільною діяльністю вимушені займатись комерцією. У подібній ситуації опинилася й унікальна вітчизняна установа – дослідна станція «Маяк» Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України.
У попередній публікації ми писали про «ніжинський огірок» – унікальний сорт огірка вітчизняної селекції, який впродовж багатьох десятиліть зберігають та удосконалюють науковці з дослідної станції «Маяк», що в Крутах на Ніжинщині. Селекція огірків – це лише частина з того, чим займаються на станції. Основна спеціалізація наукової установи – селекція малопоширених культур. Говорячи простими словами, тих культур, які вирощують у малій кількості.
Переважно тут займаються одними й тими ж культурами, які мають здебільшого близькосхідне походження. Так, шляхом відбору та селекції наші науковці пристосовують їх для Полісся та Лісостепу. Зокрема серед культур представлені салати (вісім сортів), крес-салати, гірчиця, бамія, цибуля, селера, кріп, шпинат, рукола, цибуля, пастернак, фенхель, дворядник, гісоп, цефалофлора, чабер тощо. Всього – понад 40 культур, одні з яких вже внесені до національного реєстру, інші – проходять випробування. Незважаючи на важкий фінансовий стан, наукова установа працює та селекціонує нові вітчизняні сорти, які нині здатні на рівні конкурувати з закордонними.
Коли заходить мова про фінансування науки, директор ДС «Маяк» Олександр Іванович Касян глибоко зітхає.
«Наша установа заснована 1974 року, – розповідає Олександр Іванович. – Щороку дослідна станція успішно розвивалась, мала хороше фінансування від держави та потужний науковий штат. З часу створення ми займались селекцією овочевих культур, а от селекцією малопоширених культур ми займаємось крайні 15 років».
За словами наукового діяча, з часу утворення незалежності науку почали фінансувати за залишковим принципом.
«Майже вся наша матеріальна база – ще з часів радянського союзу, останню закупівлю ми здійснили у 1997 році – це був трактор. Крайні п’ять років ми взагалі виживаємо, – констатує директор дослідної станції. – Розуміємо, що в державі йде війна, пандемія, важка економічна ситуація, але хіба може скрута тривати впродовж тридцяти років? Якщо раніше для сільськогосподарської науки держава виділяла 1,7% від ВВП, то нинішнє фінансування – на рівні 0,17%. Якщо говорити про нашу установу, то потреба державного фінансування на зарплату працівників складає 1,2-1,4 мільйона гривень, а нам дають від 100 до 300 тисяч гривень, решту ми самі маємо знайти. Виходить так, що держава фінансує тільки зарплату, і то всього на 18%, – продовжує науковець. – Виживаємо за рахунок торгівлі насінням і вирощеної продукції. Хіба це нормально? Ми – державна установа, а не комерсанти! Ми маємо займатись наукою, виробництвом, а не торгівлею».
Тож і виходить так, що установа живе за рахунок комерції. Клієнтами дослідної станції є як фермери, так і крупні фірми. Продукцію збувають за ліцензійними угодами. Серед покупців такі фірми, як «Добродар», «НК-Еліт», «Сімейний сад», «Геліос».
Крім того, науковці «Маяка» є незмінними учасниками насіннєвих виставок у Чернігові та Києві, на яких також продають насіння. Продукція установи є якісною і значно дешевшою за посередників. Так, традиційний пакетик насіння коштує від трьох до п’яти гривень. Донедавна науковці ще й вирощену ними продукцію продавали – капусту, моркву, огірки тощо. На «Привокзальному» ринку в Чернігові навіть кіоск власний мали – втім, возити туди овочі стало невигідно, тож від цього виду торгівлі мусили відмовитись.
Байдужість держави до аграрної науки, м’яко кажучи, обурює науковців. Але як виховані люди вони воліють мовчки робити свою справу. Так чи інакше ця мовчанка відображається у відтокові спеціалістів, адже хіба нормально, коли селекціонер отримує зарплату на рівні прибиральника?
Втім, ці люди все ж не втрачають надії. Скажімо, у «Маяка» є 300 гектарів землі (щоправда, не їхньої, а комунальної), а от обробити їх наукова установа самостійно не може.
«Що таке два МТЗ-80, яким по 40 років? Спробуй обробити ними 300 гектарів, – говорить Олександр Касьян. – Якби держава допомогла і дала техніку хоча б у лізинг чи в кредит, то ми б процвітали. А так – це не розвиток, а виживання. Розуміємо, що в державі скрута, але 30 років державі – і 30 років скрута. Колись це має закінчитись! Невже за 30 років нічого не зсунеться? Все зупинилося, наче на мертвій точці».
Факт залишається фактом: у більшості розвинених країн наука завжди була дотаційною. Зрештою, саме наука забезпечує прогрес і процвітання цих країн. У нашій країні, як не прикро, наукових працівників поставили на рівень з комерсантами, але разом із тим відмовляються у допомозі засобами виробництва. Чи буде цьому край – хтозна?
Віталій Назаренко
