Нещодавно прочитала новинку сучасної української літератури – роман «Гільдія м’ясників...» Юлії Чернінської. Текст «зачепив». Настільки, що виникло щире бажання оприлюднити читацькі враження від нього. Для мене цей текст виявився не лише високохудожнім, сюжетно та композиційно досконалим, а ще й доволі захопливим, динамічним, наповненим поєднанням різних художніх прийомів.
Мають рацію літературознавці, коли тлумачать саспенс, як художній ефект, як специфічний довготривалий тривожний стан читача в процесі засвоєння тексту і як набір художніх прийомів, котрі використовує автор для занурення персонажів та читачів саме в такий психо-емоційний стан. Саспенс часто застосовується переважно в триллерах та фільмах жахів.
Закони будь-якого жанру ніхто й ніколи не відмінить. А знання цих законів – свята справа для письменників. Юлія Чернінська блискуче знає естетичну природу саспенсу: в романі багато жахів-страхів, і всі вони талановито «вмонтовані» в потрібних місцях сюжету. Художня домінанта більшості епізодів – стривоженість персонажів, уміння «налякати читача». А ще – її величність Інтрига! Від першої до останньої сторінки роману авторка бездоганно демонструє вміння тримати інтригу, ба навіть низку інтриг, від чого читацька увага до тексту тільки зростає.
Мартіс Зоря, головний персонаж роману, кілька десятиліть ні слухом ні духом нічого не знав про свою батьківщину – містечко Заліщики на Тернопільщині. Він прибуває сюди із-за кордону в пошуках родового коріння, зокрема хоч якихось відомостей про Ганну Червоногородську – свою матір. Гострослівні заліщанці відразу ж «нагороджують» земляка провінційною дражнівкою «балерун», бо Мартіс – всесвітньо відомий артист балету. Заліщанці взагалі не люблять жодних чужинців на своїй землі, а тут іще – такий титулований. Тому персонаж одразу ж опиняється в ситації конфронтації й протистояння: він і майже всі заліщанці, його земляки.
За авторською версією, Заліщики – це магічна земля. Вона має форму ока. У старовинних трактатах ця земля називається Терра Окулус, і в усьому світі відомо лише троє таких місць, – дивних, незбагненних, до неможливості містифікованих.
У Заліщиках містифіковано все: історія, архітектура, культурологія місцевого масштабу й навіть міське кладовище. Головний персонаж, отже, потрапляє в інший світ – нереальний, жахливий і загадковий. Як і годиться в таких напівказкових сюжетах, авторка оточує свого персонажа добротворцями, які Мартісові допомагають, і злотворцями, які чинять йому шалений опір та навіть заміряються на його життя. Після неймовірних випробувань, описаних у жанрі саспенсу (жахіття, буквальне відчуття відчуття страху й переляку на шляху до поставленої мети) Мартіс таки перемагає, лишається живим і неушкодженим, і більше того – в коловороті зображених подій знаходить рідну матір, яка, виявляється, чекала на зустріч із сином усе життя. Хеппі-енд вдався.
Цей роман бажано прочитати всім зацікавленим, особливо ж – літературним аналітикам, щоб наглядно збагнути реалізацію законів саспенсу саме в художній тканині літературного твору. В кінематографії цей жанр для багатьох естетичних споживачів добре відомий (Альфред Хічкок ідеально розбирався в саспенсі та вмів аж занадто налякати глядача). Тому принагідно завважу, що роман Юлії Чернінської «Гільдія м’ясників» аж проситься бути екранізованим. Це талановитий, містифікований, наповнений магічним реалізмом текст, від якого не можна відірватися.
Традиційне побажання авторці нових творчих досягнень від мене звучить іще й як подяка за добротний та надзвичайно цікавий текст.
Тетяна Сидоренко,
член Національної спілки письменників, спеціально для видання sknews.net
