Міжнародне співробітництво. Народний поет Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулова нині переклала добірку віршів відомих українських поетів Тетяни і Сергія Дзюби аварською та каратинською мовами.
Аварська мова – рідна для більшості аварців, котрі мешкають в Дагестані, на півночі Азербайджану, північному сході Грузії та в Туреччині. Взагалі, аварці – найчисельніший народ сучасного Дагестану. Каратинська мова – це мова каратинців, народу, який також живе в Дагестані.
Сергій Дзюба:
«Ми шануємо творчість всесвітньо відомого, великого аварського Поета Расула Гамзатова, тому нам надзвичайно приємно, що наші вірші в перекладі народного поета Дагестану Баху-Меседу Расулової зазвучали тепер аварською – мовою Расула Гамзатова, автора геніальної пісні «Журавлі», книжки «Мій Дагестан» та багатьох інших відомих творів. Також добре, що наші з Танею поезії талановито перекладено й каратинською, якою теж пише Баху-Меседу Расулова. Отож на сьогодні наші вірші перекладені 72 мовами народів світу, – прокоментував подію президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, редактор газети «Чернігівщина», письменник і журналіст Сергій Дзюба. – Я також із радістю переклав українською чудові вірші народного поета Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулової, думаю, вони сподобаються шанувальникам поезії в Україні».
Твори у перекладі Баху-Меседу Расулової
Сергій Дзюба
Українською:
* * *
На сріблястій долоні вічності
маленька дівчинка
розчісує коси
місячним гребінцем
і в примхливому люстерку
не бачить свого обличчя:
Там її погляд
і зморшки
незнайомої
Жінки.
Аварською:
* * *
Гьаб даимлъиялъул
гIарцул хъатиниб
гьурщун биччараб рас
ххалей йиго яс.
Гьелъ кодоб ккун буго
моцIролаб гьоркьо.
МатIуялъуб гьумер
халлъулеб буго
Херай гIаданалъул,
жиндирго гуреб.
Берзул балагьиги рукIкIалабиги…
РикIкIалъун бихьула,
огь, гIолохъанлъи.
Каратинською:
* * *
Гьаб боанлIоб гIурмилI
гIарсилI хъатуйни
Бугьура гъабдайдя
чIикорой яше.
Коади бикке идя
борцIIолалI гьакьу.
МатIуйни инлъилIда
гьаъанч1е багIа
Гьаиндайдя гьекIоб,
хоабхоабкIел суроб.
Українською:
* * *
На острові,
далекому, мов сльози Єви,
стиснутому обіймами
сліпучо-білих скель
так, що можна спіймати
горизонт, якщо він не втікає у море,
знайшла прихисток
музика –
щоб народити
Чоловіка
і Жінку.
Аварською:
* * *
ХъахIилаб ралъад бакьулъ
ХъахIал кьураби руго.
Кьураби-къадаз къвал бан
Бакьулъ чIинкIиллъи буго.
ХIавал магIу гIадинаб
рикIкIадаб чIинкIиллъуда
чIана хIикматаб бакъан
ХIава, ГIадам рижизе.
Каратинською:
* * *
ХъайлI релъач1о бакьилъи
ГьацIарай кьедай идя.
Кьедалдал соре биккоб
чIикороб макIоа идя.
ХIавалI маъао чIIидас
бац11адоб чIинкIилъеря
руштIа хIекматоб бакъан
ХIава, ГIадам бажоалъа.
Українською:
* * *
Живіть довго,
пишіть мало
і не звинувачуйте Небо
у гріхах.
Аварською:
* * *
ГIумру халатаб гьабе,
Хъвадари дагьлъизабе.
Зобалазул мунагьал ругилан
ГIайиб ч1ваге.
Каратинською:
* * *
ГIурми бехелаб гагьа,
Хъвардобалдела микIа,
ГIайб гебисе решиноар,
ГьолъилI мунагь идакье.
Українською:
* * *
Заплакана красуня:
вії
намистинками сліз
прихилили
веселку.
Аварською:
* * *
ГIодулей берцинай яс,
ТIелхазда магIил гарал,
Жавгьараллъун кенчIолел
Гьезде урхъарал нурал.
Каратинською:
* * *
Хъадой чIикорой яше,
Гире боанлIоб маъа.
Жавгьар цахъда кунчIорай
Гьордахъ урхъуха цIорцIин.
Українською:
* * *
Люди,
будь ласка, тихіше –
не чути моря.
Аварською:
* * *
ГIадамал, хъудуге,
Гьарулеб буго
Ралъдахъ гIенеккизе
Квалквал гьабуге.
Каратинською:
* * *
Хада идя, гIанди,
Андуке бигъи.
Релъалал басиндоб
Анлъалъа итя.
Українською:
* * *
В кутку гітара,
старенька-старенька,
як дитина,
стоїть важко.
Аварською:
* * *
Жинда гIайиб ккараб
Лъимер кинигин
БукIнилI чIун букIине
Гитараялъе
ЗахIмалъулеб буго
Басралъаниги.
Каратинською:
* * *
БукIункь1а гьерчIIе бигъе
ГIайб беккуб макIе цахъда
БикIоалъа захIмат идя
Бехарлъалал гитара.
Тетяна Дзюба
Українською:
* * *
День відступив вокзальним гармидером –
І тіні стали довгими, як колії,
Що ведуть у тупик ночі.
Їх перетинають жінки,
Здрібнілі анни кареніни,
Котрим вибавлення від проблем
Гарантоване лише до ранку.
Аварською:
* * *
Вокзалалда халкъгун хъуй…
Къоялъ къолъикI гьабуна
Халалъана рагIадал нилъ сардиде рачунел,
Маххул нухлул рельсазда релъараб рагIад бахун
Вокзалалде рачIуна чамгIалал гIолил ясал –
Жакъасеб г1умруялъул анна каренинаби.
Жидер мурад тIуразе цо сардил болжал бугел,
БукIинесеб-аралъул пикраби гьаруларел.
Каратинською:
* * *
БакъанилIи заман. Вокзал, хъуй, халкъе.
Релъадас къарувар микъай годорай
Анччаби рошбадалI рехелалъейдя,
Рехеллъер рельсада ралъиндя идя.
Гьорай анччудагал бахьуда гьардир
ИлIиб заманалIай каренинади
Мурадди тIобайдя гьобай аннадал
Рагьакьулъил… цебел пикру гьачIевха.
Українською:
* * *
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
Аварською:
* * *
СихIкъотIи букIина хьулазул кьераб
ТалихIалъул кьераб букIина хIалхьи.
ГъотIодаса бортун кIихIи бекараб
ГIеч квина кIигояз – рокьи бергьараз.
ГIаркьалабалъ яхчун гIодулей Х1ава
Гьезда йихьиларо ва йичIчIиларо.
Каратинською:
* * *
ХъуйгьачIелъер бикIоас хорордалI кьераб,
ХIалхьер-рахIат бикIоас талихIолI кьераб.
Рошилагал тIаре, кIедаге хъабоб
Г1ече къамас рокьул г1ужя идолол.
Гьалибал екъеша рошила кIусой
ХIавалI хъар анлъибчIе, гьой гьаимичIе.
Українською:
* * *
Час просочується сіллю,
Як пісок із найдавнішого годинника,
Пече, випікає, ятрить.
А потім даленіє, розчиняється, –
І стає морем,
У якому добре гойдатися
На хвилях спогадів.
Шкода тільки – недовго,
Бо люди мешкають на суходолі,
Де море – сіль...
Аварською:
* * *
НекIсиял сагIтазул сали кинигин
ЦIам чвахулеб буго заман борцунеб.
Гьелъ бухIизабула, ругънал ссудула.
Цинги рикIкIалъула ралъдаде сверун.
РакIалдещвеязул карачелаца
КIирикIула ралъдалъ… Къокъабго талихI
Тезе ккола ралъад, ракьалдалъидал
ГIадамаца гIумру гьабизе кколеб.
Ралъад даим цIамхIалаб…
Каратинською:
* * *
Секьесай сагIатдалI соро цахъада
ЦIай чваххе боиндя заман басиндоб.
ЦIIайл хIавайдя черхел идяб ругъунел.
Хири чIIидалъевха, цIIай релъар сорда.
Боам ракIоарцIоанилI гарачендалIи
Оъабдангил гьорге рахIат бикIуда…
Бахьоалъа баккуда релъал бешдавха,
ГIадандилол унщя гейдангил гIурми.
Релъа гьиндагIаги цIигьам бик1уда…
Українською:
* * *
Королівни завше діставались дурням, –
переконує народна
мудрість.
Аварською:
* * *
Ханзабазул ясал
даим маргьабаз
ГIантазе щолеллъи
бихьизабула.
Каратинською:
* * *
ГIурус мугьадалIи
ханщубай яши
ГIантабай кунтIалоа
баиндя даим.
Українською:
* * *
Дзвоню по телефонах,
Номери яких знаю напам’ять,
У час, коли ніхто не підніме трубки.
Тоді тільки можна у них почути те,
Що хочеш почути так давно.
Аварською:
* * *
Телефоналъ кIалъала
дун лъалелщиназухъе
КватIараб сардилъ, радакь –
гьел кьижараб гIужалда.
Дун жидехъ «кIалъарайлъи» телефоназ бицуна,
Дий раг1изе бокьараб руцIунчIеялъ бицуна.
Каратинською:
* * *
Релъада кватIерилъи,
рагьакьу беланчIенгил
Гъода телефонягал
биъидолохархъоаре.
Белана телефондал
басиндя ден «гъоелъер»,
Дия анлъалъа къораб басиндя андукерил.
Аварською та каратинською мовами переклала народний поет Республіки Дагестан Баху-Меседу Расулова
Баху-Меседу Расулова – народний поет Республіки Дагестан, прозаїк та перекладач. Автор 50 книжок поезії, прози й публіцистики, перекладених багатьма мовами. Пише аварською, російською та каратинською мовами.
Добірка її вибраних віршів увійшла до міжнародного поетичного збірника «Планета поетів» (Латвія, м. Рига, 2012).
Народилася в Дагестані, у високогірному с. Карата. В 1987 р. закінчила Літературний інститут імені Максима Горького. Її творчість високо оцінив знаменитий Расул Гамзатов. Лауреат премії імені Олександра Грибоєдова (2011). Нагороджена Золотою медаллю «Імам Шаміль», Почесним дипломом Спілки письменників Азербайджану (м. Баку, 2012), Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (Київ-Чернігів, 2020), Почесною грамотою Республіки Дагестан та іншими відзнаками.
Вірші Баху-Меседу Расулової у перекладі Сергія Дзюби:
З книги «Канатоходка»
Канатоходка
Біжу по канату – зі смертю я граю –
Між нашим буттям та омріяним раєм.
На гру аксакали лиш дивляться гордо –
Спокійні, неначе нескорені гори.
Бурлять піді мною потоки вже сині,
Велично мовчать посивілі вершини.
А ноги творять віртуозні враз трюки,
Аби я вціліла, як радить наука.
Неспокій – щомиті, прямую канатом!
Ціль вибрано, тож не потрібно стогнати
Під «наглядом» давніх кавказьких вершин
І цих «скам’янілих», хоробрих мужчин.
Мекка
О, Мекка! Хвилюється море людське.
Уперше відчула я чудо таке…
Країни, народи та раси – єдині,
Подібне побачиш ти тільки в Медині.
Тут сонце пустелі безжально палає,
Холоне від трепету кров в диво-краї.
Омиті сльозами, просвітлені лиця,
Що линуть натхненно в духовну столицю.
Якби ж то народи всіх вір і релігій
Знайшли в своїм серці ворота довіри.
Згадали прапращурів роду людського,
Й братами вважати себе стали знову!
Давній сенс
Погомонять із квітом усім…
Бджоли в свій повертаються дім.
Воском створюють обриси букв
В інституті бджолиних наук…
Побувавши в далеких краях,
В Дагестан повертаюсь і я.
І з любов’ю тут передусім
Зводжу Словом довіри я дім.
Бджоли хворих лікують повік,
Бо незмінна ця творчість у них.
Слово зцілює – гарна ідея,
В цьому сенс і роботи моєї!
Любов землі і неба
Між небом і землею, як на мене, –
Любов – взаємна, пристрасно-шалена!
Й гірських вершин чарівний дивосвіт
Аж до небесних тягнеться орбіт…
А небеса, мов лебедина зграя,
Хмаринами вершини обіймають;
І довго плачуть запашним дощем,
Лишаючи невисловлений щем.
Аж раптом – буря почуттів, і вмить
Оркестр небесний пристрасно гримить!
Птахи вогненні – блискавки довкіл,
І солодко тремтить травневий бір…
Та землю вже цілують небеса –
В єднанні тім веселка воскреса.
Пробуджує природа щедро, знов
В серцях людей пригаслу вже любов!
Відродження людства
Дав Бог же народитись вдруге –
Пустив людей на Арарат,
Куди ковчег героя-друга
Причалив з вірою в стократ!
А Мекка? То було уперше –
Довічна Господу хвала:
Адам себе враз перевершив,
І Єва рід наш зачала…
Пробач, Всевишній, та чи треба
Заблудлим шанс давати цей,
Щоб безрозсудно, мов амеби,
Брати утнули апогей?!
Невже історія – безсила
Бодай чомусь навчить синів?
Чи самовпевнені, що крила
Тут вкотре виростуть, мов гнів?!..
Місячний вечір
У місячнім промінні сяє бір –
Аж синьо-золотий його убір.
Не скрипни в тиші, гілко, не хитни, –
Звірята бачать кольорові сни.
Блищить озерце – манить між дерев
Красою легендарних королев.
І місяць, як в люстерку, крізь віки
Позаздрить враз коханню диваків.
Ключ від щастя
Я мріяла про справжнє щастя,
Але не знала, в чім воно?!
В хоромах, статках? Не ледащо,
Та не знаходила руно…
Я шпетила себе і долю,
Страждала, мов підбитий птах.
І цим постійно, мимоволі,
До щастя заступала шлях.
У розпачі думок облудних,
Які з’являлися щодня,
Аж півстоліття – на розпутті:
Куди не ступиш – лиш стерня!
А він був поруч, як і небо,
І лиш після пекельних круч
Духовним поглядом… у себе
Я віднайшла чарівний ключ.
Українською переклав Сергій Дзюба
